Їй було сумно та якось порожньо на душі, немов трапилася якась помилка, а яка — вона до ладу зрозуміти не могла. Жоржетта пройшла по проходу, немов не помітивши її, але трохи раніше за неї Ліві зустрілася очима з Норманом і посміхнулася йому. І, здається, він посміхнувся у відповідь.
Здалеку до неї долинули слова священика: "Нарікаю вас чоловіком та дружиною..."
Знов почувся стукіт коліс. Якась жінка з маленьким синочком поверталася по проходу на своє місце, погойдуючись в такт руху потягу. На середині вагону, де сиділи чотири дівчинки-підлітка, щохвилини лунали вибухи дзвінкого сміху. Мимо, стурбований якимись своїми таємничими справами, квапливо пройшов кондуктор.
Усе це мало торкало Ліві, вона немов застигла.
Вона сиділа нерухомо, дивлячись в одну точку, а за вікном, зливаючись в кошлату яскраво-зелену смугу, проносилися дерева, миготіли, наче в скачці, телеграфні стовпи.
Нарешті вона сказала:
— Тож, значить, ось із ким ти одружувався!
Норман подивився на неї впритул і куточок роту в нього здригнувся. Він сказав безтурботно:
— Це не зовсім вірно, Олівіє. Все ж таки моя дружина — ти. Згадай про це, будь ласка.
Вона рвучко обернулася до нього:
— Так, ти одружився зі мною... тому що я повалилася до тебе на коліна. А якби я не впала, ти б одружився із Жоржеттою. А якщо б вона не захотіла цього, ти б одружився з кимсь іще. З ким втрапило. Ось тобі й твоя головоломка!
— Дідько... мене... побери!.. — поволі, з розстановкою сказав Норман і долонями пригладив волосся — воно було пряме, тільки над вухами трохи кучерявилось. Могло здатися, що це він схопився за голову від відчаю. — Послухай, Ліві, — продовжив він, — безглуздо ж здіймати галас через якийсь безглуздий фокус. Не можеш же ти мене засудити за те, чого я не робив?
— Ти б так само й зробив.
— Чому ти так вважаєш?
— Ти сам бачив.
— Я бачив якусь безглуздість... напевно, це гіпноз. — І раптом голосно, голосом, в якому проривалась лють, він сказав чоловічку навпроти: — Забирайтеся, містере Якщо або Як-Вас-Там! Геть звідси! Ви тут не потрібні. Забирайтеся, поки я не викинув вас у вікно разом з вашою хитромудрою механікою!
Ліві смикнула його за лікоть.
— Перестань. Перестань, зараз же! Люди навколо!
Чоловічок увесь зіщулився, заховав чорну скриньку за спину й забився в куточок. Норман подивився на нього, потім на Ліві, потім на немолоду пані, яка сиділа по інший бік проходу й дивилася на нього з явним несхваленням.
Він почервонів і поперхнувся ще якимись злими словами. В крижаному мовчанні доїхали до Нью-Лондона, ані слова не сказали й під час зупинки.
За чверть години опісля того, як потяг відійшов від Нью-Лондона, Норман покликав:
— Ліві!
Вона не відповіла. Вона дивилася у вікно, але нічого не бачила – тільки скло.
— Ліві, — повторив Норман. — Ліві! Та відгукнися ж!
— Чого тобі? — глухо запитала вона.
— Послухай, це ж безглуздо. Я не знаю, як він це проробляє, але навіть якщо в цьому і є на гріш правди, все одно ти несправедлива. Чому ти зупинилася на півшляху? Припустимо, що я й насправді одружився з Жоржеттою, ну, а ти? Хіба ти залишилася одна? Звідки я знаю, може до часу мого можливого одруження ти вже була заміжня. Може тому я і одружився з Жоржеттою.
— Я не була заміжня.
— Звідки ти знаєш?
— Вже я б розібралася. Я знаю, про що я думала в той час.
— Ну, так вийшла б заміж не пізніше, як за рік.
Ліві злилася все сильніше. Краєчком свідомості вона розуміла, що злитися немає причин, але це не втішало. Навпаки, досада зростала. І вона сказала:
— А якби й вийшла, це б тебе вже не стосувалося.
— Так, звичайно. Але це б лише доводило, що ми не можемо відповідати за те, що було б. Якби та якби, та в роті росли б гриби...
Ліві гнівно роздула ніздрі, але промовчала.
— Послухай, — продовжував Норман. — Пам'ятаєш, ми зустрічали у Вінні позаминулий Новий Рік? Було багато народу й дуже весело?
— Як не пам'ятати! Ти мені влаштував душ з коктейлю.
— Це до справи не відноситься, та й коктейлю-то було всього нічого. А я ось що хочу сказати: адже Вінні твоя найкраща подруга, ми з нею дружили з давніх давен, коли ми з тобою ще не були одружені.
— Ну то й що?
— І Жоржетта теж з нею дружила, вірно?
— Так.
— Ну так от. І ти, і Жоржетта, все одно зустрічали б у Вінні Новий Рік, з ким би я не одружився. Я тут ні до чого. Нехай він нам покаже, що було б на цьому вечорі, якби я одружився з Жоржеттою, і тримаю парі, ти там будеш або з женихом, або з чоловіком.
Ліві завагалася. Чесно кажучи, саме це її й страхало.
— Що, боїшся ризикнути? — запитав Норман.
І, звісно, Ліві не стерпіла. Вона так і підкинулася:
— Нічого я не боюся! Вже напевно я вийшла заміж! Не сохнути ж по тобі! І цікаво подивитися, як ти обіллєш коктейлем Жоржетту. Вона тобі при всіх надає ляпасів, не посоромиться. Я її знаю. Ось тоді ти побачиш, який шматок в твоїй головоломці відповідний.
І Ліві сердито схрестила руки на грудях та й спрямувала вперед погляд, сповнений рішучості.
Норман подивився на чоловічка навпроти, але просити ні про що не довелося. Той вже встановив на колінах матове скло. У вікно криво світило західне сонце, і віночок сивого волосся навколо лисини чоловічка відлискував рожевим.
— Ти готова? — напруженим голосом запитав Норман.
Ліві кивнула, і вони знову перестали чути гуркіт коліс.
Розпашіла з морозу, Ліві зупинилася в дверях.
Вона тільки-но зняла пальто, на якому танули сніжинки, і оголеним рукам було ще холоднувато.
Її зустріли вигуками: "З Новим Роком!" — і вона відповіла тим же, прагнучи перекричати радіо, яке горлало на всю силу. Ще з порогу вона почула пронизливий голос Жоржетти і тепер попрямувала до неї. Вона більше місяця не бачила ані Жоржетти, ані Нормана.
Жоржетта манірно здійняла одну брову — це вона останнього часу завела таку манеру — й запитала:
— Ти хіба сама, Олівіє?
Окинула поглядом тих, що стояли ближче, й знову подивилася на Ліві. Та сказала байдуже:
— Я думаю, Дик зазирне пізніше. В нього там ще якісь справи.
Вона не прикидалася, їй і справді було все одне.
— Ну, зате Норман тут, — сказала Жоржетта, натягнуто посміхаючись. – Отже, ти не нудьгуватимеш, любо. Принаймні раніше ти в таких випадках не нудьгувала.