Нумо, ходімо до танцю!
6.
Ущерть переповнений зал. Ваше серце б'ється як скажене. Ви смикаєте волосся та бризкаєте "Деомінт" у рота. Час вашої слави настав. Вам трохи бракує Тамари, яка могла б скласти вам компанію, але це не має значення; Оділь точить ляси з Чарлі, в залі зібралося 6000 чоловік, і, можливо, ви підійметесь на сцену, якщо отримаєте нагороду... Усе добре. Але чому ваша посмішка така вимучена?
Ви заводите розмову із сусідкою ліворуч:
— Хай. My name is Charlie, а це Октав.
— Я знаю, ви два нові патрони "Росса".
— Бач, як нам пощастило: ви — француженка. І де ви працюєте?
— У "Россі". Я — Аделіна, із виробничого відділу.
— А, точно, Аделіна, тепер я тебе впізнав. Вибач нас, ми майже не спали ці три дні.
— Нема питань. Ви думаєте, у "Мегрелету" є шанси?
— Важко сказати. Але гадаю, що це можливо. Це буде фантастично, якщо він переможе.
— Так. А, ще згадала, чи знаєте, що Леді Ді та Джона-молодшого відправили на тестування? [219]
— Я знаю, знаю. А ще у нас СНІД.
— Так, я aware(1). Схоже, наші справи покращуються. Світло згасає. Зал вибухає оплесками. Ви закидаєте ногу за ногу, дивитесь на годинник, пригладжуєте волосся і чекаєте, доки оголосять вашу категорію (Milk & Dairy Products).(2) Перед вашими очима спливає найкреативніша реклама планети: незбагненне марево про кукурудзяні пластівці, дієти для схуднення, парфуми, джинси, шампуні, горілку, шоколадні батончики, локшину, піцу, комп'ютери, безкоштовні Інтернет-сайти, корм для собак, джипи; злети уяви та натхнення, які, на диво, пропустили прискіпливі рекламодавці: новаторські шрифти, змазане тло кольору зеленого яблука, великозерниста плівка, дизайн майбутнього, фрази, що "діймають до живого", об'ємні червоні логотипи, анімація в індійському стилі, пародійна музика, раз за разом "восьме диво світу", вбивчі гасла, шалені гроші, плівка, доведена вручну, натовпи в уповільненій зйомці, вільні емоції, завжди вродливі дівчата, бо ж усе тримається на красунях і ніщо інше людей не цікавить. Ви намагаєтеся триматися невимушено, а ваша сусідка підстрибує на своєму кріслі та приспівує, аби здаватися спокійною. Якби Альберт Коен побачив цю сцену до 1968 року (але це було неможливо до 1968 року, бо ж цей випадок якраз є наслідком), це могло б надихнути його на опис невгамовного вишкребка в "Чарівній Дамі".
— And the winner is... "Мегрелет-Nymphomaniac" by "Rosserys and Witchcraft-France".
(1) У курсі (англ. перекручене).
(2) Молоко та молочні продукти.
Слава Тобі, Золотий Леве! Осанна Тобі, Владико Небесний! Бо твоє і Царство, і Сила, і Слава на віки вічні, амінь. [220]
Ви кричите від щастя:
— Y-y-y-e-e-s-s!
Ви спускаєтесь,
підіймаєтесь по сходах,
і от уже ви готові дякувати організаторам, Енріке, "без якого цього б не сталося", і чарівній Тамарі, "завдяки якій все це стало можливим", проголосити, що ви хотіли "проспівати гімн життю із повагою до людської природи"
і подібне, і подібне,
коли на вас накинулися.
На очах у рекламістів з усього світу вас схопили три полісмени, і комісар Санче Ферлозіо особисто вдягає вам наручники за вбивство місіс Ward у Корал-Гейблс, округ Маямі, штат Флорида.
Певною мірою можна сказати, що ви вилетіли з конкурсу.
7.
"Життя проходить ось так ви народжуєтесь, потім вмираєте, а між цим ви страждаєте від болю у шлунку. Життя — це коли постійно болить живіт: у 15 років болить через те, що ви закохані; у 25 — бо ви боїтеся майбутнього; у 35 — бо ви напилися; у 45 — бо ви забагато працюєте; у 55 — бо ви більше нікого не кохаєте; у 65 — бо вас гризуть спогади; у 75 — бо у вас рак із метастазами. А в проміжних інтервалах вам доводиться підкорятися батькам, потім викладачам, потім шефам, потім чоловіку (або дружині), потім лікарям. Інколи ви припускаєте, що цим лікарям плювати на твою персону, але вже надто пізно, і одного дня хтось повідомляє вас, що ви скоро помрете, і незабаром, під дощем, вас у дерев'яному ящику закопують у землю на цвинтарі Баньйо. Ви сподіваєтесь цього уникнути? Тим краще для вас. Коли ви читатимете це, я вже буду мертва. Ви житимете, а я — ні. Це шокує, чи не так? Ви продовжуєте гуляти, пити, їсти, злягатися, робити вибір, а я нічого такого не робитиму, я буду там, у тому місці, про яке поки знаю не більше за вас, але вже знатиму все тоді, коли ви читатимете ці рядки. Смерть нас розлучить. Це не прикро, це нормально — ми можемо розмовляти, щоправда, [222] кожен зі свого боку нездоланного муру: мертва я і живі ви, які читаєте цього листа. Жити і чути небіжчика, який говорить із вами. Інтернет — це зручно.
Вашулюблений фантом, Софи.
Ви витріщалися одне на одного — батьки Софі й ти, — наче сподівалися, що вам вдасться поговорити у в'язничній кімнаті для побачень (якби в цих кімнатах розмовляли, це вже було б відомо) саме тепер, коли Софі пішла, тоді як вам не вдавалося цього зробити навіть за її життя. Вони, зрештою, відвідали тебе у в'язниці Тараскона, тебе, Октава, нікчемного батька, якого вони шпетили на сімейних зібраннях. їхні припухлі очі із синцями, наче чотири важкі кулі, червоні та скорботні.
— Вона надіслала цього листа Інтернетом з якогось готелю у Сенегалі. Чи ви нічого не отримували, відтоді як?..
— Відтоді, як ми розлучилися? Ні. Хоча я намагався.
І тут тебе наче блискавкою вдарило: вона була у Сенегалі, коли Марк утопився... Так, може, вони топилися разом? А що вона робила там разом із ним? Чортзна-як почуваєш себе, коли у в'язниці дізнаєшся, що тобі наставили роги, заднім числом.
— Це неправда, цього не може бути, це неправда, цього не може бути (ви повторюєте ці фрази протягом години, немає потреби подавати тут усі ваші тужіння (голосіння, рюмсання).
Ти дивишся на них, на двох старих, у яких тремтять підборіддя. Лише коли ти вийшов із кімнати для побачень, ти заридав перед рекламою "Air Liberte". І це вже не вперше ти рюмсаєш, відтоді як тебе запроторили сюди. Зрештою, для двох крутеликів, якими є ви з Чарлі, ви квилите [223] забагато. До того ж Чарлі намагався повіситись наступного ж дня після ув'язнення. І ти побиваєшся:
— Я не кохав її більше я кохатиму її вічно хоч кохав не досить міцно зрештою я завжди її кохав але не кохав так як слід було б кохати.