З часів Паскаля нічого не змінилося: людина шукає порятунку від страху в розвагах. Хіба що розваги заполонили собою все й витіснили Бога. Але куди подітися від розваг? Протистояти страхові.
Світ стає ірреальним, коли перестає бути нудним.
Октав насолоджується власною бездіяльністю під кокосовою пальмою. Він щасливий, бо спостерігає за спарюванням коників на піску і белькоче:
— Того дня, коли всі люди на землі погодяться нудьгувати, людство буде врятовано.
Його вишукану журбу перериває буркун Марк Марроньє:
— То що, із Софі насправді все покінчено?
— Еге ж, зрештою, я не впевнений... А чого це ти питаєш про це?
— Просто так. Можемо поговорити кілька хвилин?
— Навіть якщо я відповім "ні", ти все одно зі мною розмовлятимеш, просто тому, що я твій підлеглий.
— Це так. Тоді заткни пельку. Я бачив сценарій, який ви продали "Мадон". Це — катастрофа. Як ви могли зляпати таке лайно?
Октав тре вуха, аби переконатися, що він добре чує.
— Зачекай, Марку, хіба не ТИ наказав нам накласти цього перегною?
— Я? Ніколи я такого не казав.
— У тебе амнезія чи що? Вони відкинули дванадцять наших пропозицій, і ти сказав, що час застосовувати план ЛОХ, і в останню хвилину...
— Вибач, що перериваю тебе, але ти, наркомане не-долікований, не плутай ролі, О'кей? Я знаю, що саме наказую [128] своїм креаторам. Ніколи я не дозволяв тобі пхати подібний мотлох, до того ж нашому найважливішому клієнту. Мені набридло червоніти по самі вуха, коли доводиться вечеряти десь у місті. "МЕГРЕЛЕТ". ВИТОНЧЕНЕ І ТІЛО, І РОЗУМ". Ні, ти просто плюєш на нас всіх!
— Чекай-но, Марку. Ми вже звикли до твоєї традиції втручатися, коли про все вже домовлено. Але сценарій "Мегрелет" уже продано, протестовано, уже відбулися дві наради. Запізно щось змінювати. Я добре поміркував і...
— Я не для того тебе наймав, аби ти міркував. Це не проблема — все покращити, бо фільм іще не знятий, все можна змінити. Послухай, що я тобі скажу: ви з Чарлі хоч убийтеся, але мусите змінити цей сценарій під час зйомок. Чорт забирай, під загрозою імідж "Росса"!
Октав мовчки погоджується. Він добре знає, що Марка хвилює не імідж "Росса", а власне крісло, яке може стати катапультою. Якщо вже сам Філіп вирішив перекинутися з ним кількома фразами, виходить, на нього добряче насіли в "Мадон". Це нагадує історію з розпеченими стільцями. Іншими словами, цього вечора в сенегальському повітрі запахло звільненням, і з великим жалем Октав здогадується, що йдеться не про нього.
5.
Увечері другого дня масовик-витівник готелю зорганізував експедицію в глибинку. Мета: переконати службовців Антрепризи, що за цей короткий термін вони встигли побачити "справжню Африку" і недарма на ці три дні покинули свою золоту клітку. Але, звичайно, нічого путящого з того не вийшло: прибувши на джипах до берега Рожевого озера, рекламісти подивилися виставу під назвою "африканські танці", потім поїли мешуї і не побачили нічого справжнього. Вони пересувалися з місця на місце лише для того, аби переконатися, що місцеві пейзажі насправді схожі на ті, які вони бачили в туристичних брошурах. Туристи перетворилися на мандрівників-контролерів, власні відкриття — на перевірки, здивування — на констатації, мандрівники стали скидатися на Хому невіруючого. Але все-таки на Октава напали москіти — а це значить, що, як би там не було, деякі пригоди ще можливі, якщо вже він забув лимонний спрей проти комах у номері готелю.
Після вечері відбулися сенегальські бої, у яких семінаристам (з лейблами "Lacost") протистояли воїни неіснуючого племені (одягнені, як тубільці з фільмів про Тарзана). [130]
То була чудова нагода насолодитися тим, як Марка Марро-ньє в плавках з кишеньками під бій тамтамів повалили у грязюку. І ось тут, під гігантським баобабом, сидячи просто неба на теплій травці на березі Казамансу, дивлячись на зірки і тримаючи в руках келих вина, яке віддає бензином і наперченим кус-кусом, під гучний регіт білозубої агентки з міжнародних зв'язків, під голодними поглядами місцевих дітлахів, Октав відчув нестерпне бажання обійняти небо і подякувати Всесвіту за те, що він тут, хоч би й тимчасово. Йому до вподоби ця постійна вологість повітря, що надає поцілункам пекучості, а рукам дозволяє так легко ковзати по шкірі. Кожній дрібниці надаєш ваги, коли найважливіше втрачає сенс. І несамовитим трудягам інколи життєво необхідно плюнути на все. Октав без особливого бажання вирушав у цю "обов'язкову" подорож, але саме тут він зміг долучитися до величного, торкнутися вічності, замилуватися життям, піднестися над безглуздістю, збагнути простоту існування. І коли дилер на прізвисько Золота Жила приніс йому пакетик зі щоденною дозою трави, він повалився на пляжний пісок і прошепотів: "Софі" — ім'я, яке затамовує подих.
— Кохання не має нічого спільного із серцем, цим огидним органом, таким собі насосом для перекачування крові. Кохання передусім стискує легені. Замість звичного "моє серце розбите" краще говорити "у мене здавило легені". Саме легені є найбільш романтичним органом, бо всі найвідоміші закохані хворіли на туберкульоз. Зовсім не випадково від нього померли Чехов, Кафка, Д. Г. Лоуренс, Фредерік Шопен, Джордж Оруел та свята Тереза із Лізьо. Що ж до Камю, Моравіа, Будара, Марії Башкирцевоїта Кетрін Менсфілд, — то хіба б написали [131] вони саме такі книги без цієї хвороби? До того ж, як відомо, і Дама з камеліями померла не від інфаркту міокарда — цю ж бо кару призначено для нервових кар'єристів, а не для зневірених закоханих.
Октав буяє в хмарах і промовляє сам до себе:
— Кожна людина має в собі приспаний любовний смуток. Серце, яке ще не було розбитим, не є справжнім. Легені чекають на туберкульоз, аби відчути, що вони існують. Я — ваш фтизіатр. Слід завести водяну лілію у грудній клітці, як це зробила Хлоя у "Піні днів"(1) чи мадам Шоша у "Чарівній скелі"(2). Я обожнював дивитися на тебе сплячу, навіть якщо ти удавала сон, коли я, п'яний, серед ночі завалювався додому, я рахував твої вії, інколи мені навіть здавалося, що ти посміхаєшся. Закоханий чоловік — це той, хто любить спостерігати за сплячою жінкою і час від часу насолоджуватися нею. Софі, чи чуєш ти мене за ці тисячі кілометрів, що розлучають нас, наче в рекламі мо-більників SFR? Чому людям потрібно розійтися, аби зрозуміти, що вони кохають одне одного? Хіба ти не розумієш, що я просив тебе примусити мене трохи страждати, як на початку, від болю в легенях?