К о п и с т к а (посміхаючись). Тут! Осьдечки я, Мусій К о п и с т к а!
П а р а с к а. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з'їзд до нас... Ось воно! Колись моєму сатані й на землю забороняли сісти, а тепер його й на плисові крісла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а вам що? А вам сто сухих досад од цього!..
К о п и с т к а. Трах-тара-рах — оце вам, діду, резолюція!..
Д і д з ц і п к о м. А ти... А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком).
К о п и с т к а (не зворухнувся). Ша, діду!
Д і д з ц і п к о м. Кинь, бо...
К о п и с т к а. Не дмухайте, діду, проти вітру...
Д і д з ц і п к о м. Бо...
К о п и с т к а. Бо пуп увірветься.
Ударити дід не наважився. Одступивсь. Трясеться.
7
Разом сливе вийшли: із церкви — комісія,
з-за огради — Г и р я, монашки, глухонімий Л а р и в о н.
Натовп подався назад. Галас упав, ущух.
С м и к. Що тут таке, Мусію?
К о п и с т к а. Та як би тобі й сказати... Виходить інцидент.
С м и к. Що саме?.. Хто?..
П а р а с к а. Та хто ж, як не дід Онисько.
Г о д о в а н и й... Бач, досадно стало, що мій рудий...
К о п и с т к а. Та цить!
Д і д Ю х и м десь луною озвався: "Моя мила, щоб ти воза не побила!"
Незорганізований елімент поприходив і за пазухою свою резолюцію держить...
С м и к. Яку тут резолюцію? В циркулярі пишеться, хто буде невдоволений, хай о своїм невдоволенні напише до повітової комісії, і там розсудять...
Г о д о в а н и й. А ми, народ, знаємо, що в циркулярі обратнеє пишеться. Отож ми, народ, і питаємось: як це так, дозвольте? Пишеться, щоб брати срібло-злато церковнеє з дозволу народного, а ви як берете?
Г о м і н: — Хто вам дозволив?
— Сказано, щоб на обчеських зборах!..
— Пишеться, щоб увесь народ проголосував, а ви самі?
С м и к. Хто нам дозволив?.. (Нагукав). Стоножкин Василько! Ось іди сюди, Васю! (А сам до Копистки), На, Мусію, подержу, поки ми протокола їм прочитаємо...
Немов блискавка в очах у всіх блиснула, як побачили, що С м и к дав Копистці речі церковні, в голубу тканину повиті.
К о п и с т к а (помітивши блиск цей і рух). Не гарячись, Сергію! Чуєш?
С м и к. Не боюсь, бо маємо право!.. (Вийняв протокола). Товаришу Вася! Просю вас прочитати.
В а ся (почав читати). Протокол найбідніших граждан слобідки Рибальчанської. Слухали й постановили ми собі третього марта 1923 року, що дійсно придумали не треба лучче товариші в центрі, щоб забрати з церков срібло-злато і повернути на хліб голодним, которі у нас дійсно пухнуть і мруть без соблюдєнія статистики...
Г и р я. А скільки вас вписалося?
Г о л о с и . Скільки вас душ?
К о п и с т к а. Дев'яносто сім!
С м и к. Всіх, хто має право голосу в нашій слобідці, сто вісімдесят дев'ять. Нас вписалося дев'яносто сім. Кого більше?.. Маємо право?.. Отож не крутіть, бо на своє не викрутите!..
Г и р я. А хто вписався в протокол?
С м и к. Не вам питати, та вже прочитай їм, Васю, щоб не крутили! Вичитай усіх... Хто там? Ну?
В а ся (вичитував). Підписались срібло-злато церковне брати: С м и к Серьога, К о п и с т к а Мусій та Парасковея...
Г о л о с . І сюди вскочила!
Д р у г и й. Аякже! Без неї й паски не посвятяться.
В а с я. Рогачка Василь, Клименко Захар, Барило Свирид. Золото Мойсей, С т о н о ж к а Іван...
Г и р я. Не вірю!
С м и к. Що?
Г и р я.Не вірю! Ви багато без спросу повписували...
С м и к. Кого, наприклад?
Г и р я. Та хоть би й Стоножку Івана. Та чимало є таких, що не хотіли, а ви їх повписували, щоб протоколом уим незаконним людей дурити.
С м и к (усміхнувся). Ану спитай, он С т о н о ж к а Іван стоїть, спитай його!..
К о п и с т к а (до Стоножки). Чуєте, сваток?.. Ха-ха-ха! Та на таких, як сваток Іван С т о н о ж к а, весь цей протокол, мало протокол — уся Совєцька власть держиться...
Г и р я (до Стоножки). Скажи, Йване, привселюдно, ти з доброї волі писався? Ти згоджуєшся, щоб чашу й хрест у нас забрали?..
К о п и с т к а. Скажіть йому, сваток!.. Посадіть його на лід — ану?
Всі обернулися до Стоножки Івана.
Він вимовив тихо і хрипко помертвілим язиком:
— Я не з доброї волі писався... Я щоб не давати чаші і хреста...
Г и р я (блиснув злим смішком). Чули?
Г о д о в а н и й. Отак вони дурять нашого брата — народ!
Д і д з ц і п к о м. Отак, щоб ви знали!
З н а т о в п у: — Га?
— Га-га?
— Ага!
— Ага-га.
К о п и с т к а аж зблід.
Подивився на Стоножку, щось хотів сказати та тільки крекнув:
— Хто б знав, що такий інцидент случиться! У Васі затремтіли губи, заскакав папір у руках:
— Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я... за вас, за неграмотного, писався... (До всіх). Тато писалися!..
С т о н о ж к а (захитався та все щось каже, немов хоче тими словами підпертися, щоб не впасти). Яка ж ми властд, коли маслаки по дорозі, земля пухне і світ увесь хитається, хилиться — не вдержишся... Ніяк не вдержишся... (Поточився, був би впав, якби не Г а н н а).
С м и к (до Васі — аж голос вломився). Викресли!.. Дев'яносто шість... Вичитуй далі, хто там!..
Два голоси: — Випишіть і мене!..
— І мене. Драча Микиту...
— Сироту Юхима!..
Г о д о в а н и й. Граждани народ! Протокол увесь чисто фальшивий... Виписуйтесь!
З л и й г о л о с. Виписуйтеся! Виписуйтеся!
Д і д Ю х и м (протиснувся крізь натовп). Пропустіть, кажу!.. Маю щось казати — ось слухайте!.. Ось ну-бо, послухайте! (Виступив наперед, скинув шапку, на ціпочка сперся та й почав). Отак саме було, достеменно так, як ми на Шипці стояли... Отак, пригадую... Три тижні без харчу, ще й лихоманка — нікоторий солдат на ногах не держався. І от, з'явіть собі — генерал-лейтенант Скобильов під'їздить, ну отак як до соломи: "Здорово, дєті мої, орли!.." Бачить — нікоторий солдат на ногах не встоїть... та й заплакав. "Дісьвительно, говорить... (По паузі). Та не рябєй, говорить, дєті, — богові молитва, а церкві служба... даром не минеться!.."
Г о д о в а н и й. Сутая правда, старик! Кажи — говори!.. Говори!
Д і д Ю х и м. І не минулась! Не пропала, кажу, бо дісьвительно прийшла Совєцька власть, которая за нашого брата стала і стоїть... І до судної дошки стоятиме... (Обернувся до сина. Затрусилася сива голова). А ти, сину, що їй зараз заподіяв?.. Виходить, вроді як до турків передався?.. Гай-гай!.. (До Васі). Впиши мене у протокол... за твого батька!.. І щоб дісьвительно було!..