Ці слова належали Філеасові Фоґґу, голова якого вигулькнула з-за стосу навалених газет. Він привітався зі своїми партнерами, ті, у свою чергу, привітали його.
Подія, про яку йшлося і яку з таким захопленням обсмоктували всі газети Сполученого Королівства, трапилася три дні тому – 29 вересня. Пачку банківських білетів на величезну суму – п’ятдесят п’ять тисяч фунтів стерлінґів – викрали з конторки головного касира Англійського банку.
На здивовані запитання, як могла статися ця крадіжка, помічник банківського управителя Ґотьє Ральф обмежувався такою відповіддю: "Тієї миті касир вносив до списку надходжень три шилінги й шість пенсів. За всім не встежиш".
Щоб обставини цієї справи стали зрозумілішими читачеві, доречно пояснити, що чудова установа з назвою Англійський банк ревно оберігає чесне ім’я своїх клієнтів і тому не має ні охорони, ні навіть ґрат. Золото, срібло, банкноти всюди лежать відкрито і надані, так би мовити, "на милість" першого-ліпшого зайди.
Хіба припустимо сумніватися в чесності своїх відвідувачів. Один із пильних спостережників англійських темпераментів оповідав навіть про такий випадок. Якось в одній із зал банку його зацікавив золотий зливок завважки сім чи вісім фунтів, що лежав на конторці; він узяв його, оглянув і передав сусідові, той – іншому, так що зливок, переходячи з рук у руки, зник у глибині темного коридору й повернувся на своє місце лише за півгодини, причому касир навіть не підвів голови..
Але 29 вересня все було інакше. Пачка банківських білетів не повернулася на своє місце, і коли чудовий годинник, що висів у відділі чекових операцій, пробив п’яту годину – час закінчення роботи, – Англійському банкові нічого не залишалося, як внести ці п’ятдесят п’ять тисяч фунтів стерлінґів у графу збитків..
Після встановлення факту крадіжки у найбільші порти – Ліверпуль, Ґлазґо, Ґавр, Суец, Бриндизі, Нью-Йорк та інші розіслали детективів, дібраних із лав найспритніших агентів відділу розшуку; в разі успіху їм було обіцяно премію у дві тисячі фунтів стерлінгів і ще п’ять відсотків від знайденої суми. Детективам доручили ретельно стежити за всіма новоприбулими і від’їжджими мандрівниками..
Як стверджувала газета "Морнінґ кронікл", можна припустити, що особа, яка вчинила крадіжку, не входила до жодної злочинницької ватаги Англії. Того дня, 29 вересня, багато свідків бачили, як добре вдягнений, поважний на вигляд джентльмен із чудовими манерами походжав у залі виплат, де скоїлася крадіжка.
Слідчим пощастило досить точно встановити прикмети цього пана, і їх негайно ж розіслали всім детективам Сполученого Королівства й континенту. Деякі проникливі розуми, зокрема Ґотьє Ральф, мали тверде переконання, що злодієві не вислизнути..
Легко уявити, що ця подія була в центрі уваги Лондона і всієї Англії. Про неї гаряче сперечалися, обговорювали можливий успіх або невдачу дій столичної поліції. Не дивно, що й серед членів Реформ-клубу точилися подібні розмови, тим паче, що один зі співрозмовників був помічником банківського управителя..
Високоповажний Ґотьє Ральф і на йоту не сумнівався в позитивних результатах пошуків, уважаючи, що призначена премія неабияк стимулюватиме запопадливість і кмітливість агентів. Однак його колега Ендрю Стюарт категорично не поділяв цієї впевненості. Суперечка тривала й за картярським столом; Стюарт сидів проти Фленагана, Фаллентин – проти Філеаса Фоґґа.
Під час гри партнери не розмовляли, але між роберами] бесіда поновлювалася з дедалі більшим запалом..
– Я переконаний, – сказав Ендрю Стюарт, – що всі шанси на боці злодія; спритний парубок, що й казати.
– А це вже зась! – відповів Ральф. – Немає жодної країни, де він міг би сховатися.
– Це як?
– Куди ж йому, по-вашому, податися?
– Не знаю, – відповів Ендрю Стюарт, – але в усякому разі світ великий.
– Колись був великий, – упівголосу зауважив Філеас Фоґґ. – Зніміть! – додав він, простягаючи колоду Томасові Фленагану.
На час робера суперечка вщухла. Але незабаром Ендрю Стюарт поновив її.
– Що значить "колись"? – запитав він. – Чи, може, земля зменшилася?
– Безперечно, – відповів Ґотьє Ральф. – Я згоден із містером Фоґґом. Земля зменшилася, якщо тепер її можна об’їхати вдесятеро швидше, ніж сто років тому. А це, в даному випадку, пришвидшить пошуки.
– І полегшить утечу злодієві!
– Містере Стюарт, ваш хід! – мовив Філеас Фоґґ.
Та недовірливий Стюарт не вгамувався й після закінчення партії знову повернувся до теми.
– Треба визнати, містере Ральф, – сказав він, – ви обрали справді кумедний спосіб довести зменшення розмірів землі! Отже, раз її тепер можна об’їхати за три місяці…
– Лише за вісімдесят днів, – зауважив Філеас Фоґґ.
– Справді, панове, – підхопив Джон Селліван, – за вісімдесят днів, відтоді як було відкрито рух між Роталем і Аллахабадом та Велику Індійську залізницю; ось розрахунки "Морнінґ кронікл":
З Лондона до Суеца, через Мон-Сеніс і Бриндизі…
потягом і пакетботом… 7 днів Із Суеца до Бомбея пакетботом… 13 днів З Бомбея до Калькутти потягом… 3 дні З Калькутти до Гонконгу (Китай) пакетботом… 13 днів З Гонконгу до Йокогами (Японія) пакетботом… 6 днів З Йокогами до Сан-Франциско пакетботом… 22 дні Із Сан-Франциско до Нью-Йорка потягом… 7 днів З Нью-Йорка до Лондона пакетботом і потягом… 9 днів… Усього – 80 днів… .
– Так, вісімдесят днів! – вигукнув Ендрю Стюарт, через неуважність скидаючи козир. – Але тут не враховано погану погоду, зустрічні вітри, корабельні аварії, залізничні катастрофи тощо.
– Все це враховано, – відповів Філеас Фоґґ, роблячи хід, бо цього разу суперечка точилася вже під час гри.
– Навіть коли індуси або індіанці розберуть рейки? – гарячкував Ендрю Стюарт. – Якщо вони зупинять поїзд, пограбують вагони, скальпують пасажирів?
– Усе це враховано, – повторив Філеас Фоґґ і оголосив, кидаючи карти на стіл: – Два старших козирі!
Ендрю Стюарт, чия черга була здавати, зібрав карти зі словами:
– Теоретично ви маєте рацію, містере Фоґґ, але на практиці…
– І на практиці також, містере Стюарт.
– Хотів би я подивитися, як це у вас вийде!
– Це від вас залежить. Їдьмо разом.
– Боронь Боже! – вигукнув Стюарт. – Але заставляюся на чотири тисячі фунтів, що подорож за таких умов неможлива.