— Але ж це не вогнепальна зброя, — відповів капітан.
— Отже, рушниці діють стиснутим повітрям?
— Певна річ! І як би я міг виготовляти порох на борту мого судна, не маючи ні селітри, ні сірки, ні вугілля?
— І притому, який величезний опір довелося б долати кулі, якби користувалися вогнепальною зброєю під водою, у середовищі, що у вісімсот п'ятдесят п'ять разів щільніше за Повітря! — додав я.
— Ну, це не причина! Існує зброя, удосконалена після Фультопа англійцями Філіпом Кольтом і Бурлеєм, французом Фюрсі та італійцем Ланді, яка має особливі затвори і здатна стріляти в таких умовах. Але, повторюю, не маючи пороху, я скористався стиснутим повітрям, яким мене постачають у необмеженій кількості насоси. "Наутилуса".
— Але нагнічене повітря швидко витрачається.
— Ну то й що ж! Хіба не при мені резервуар Рукейроля? Адже на випадок нестачі він виручить мене. Досить лише повернути кран! Утім, ви самі побачите, пане Аронаксе, що підводні мисливці ощадливо витрачають і кисень і кулі.
— Усе-таки мені здається, що в напівтемряві, яка панує на дні моря, і при надзвичайній щільності рідкого середовища рушничні кулі не потрапляють у ціль на великій відстані і не можуть бути смертоносними.
— Навпаки, пане! Кожен постріл із такої рушниці несе смерть. [104]
І як би легко не була поранена тварина, вона падає, як уражена блискавкою.
— Чому ж?
— Тому що ці рушниці заряджені не звичайними кулями, а снарядом, винайденим австрійським хіміком Леціброком. У мене є чималий запас таких снарядів. Ці скляні капсули, вміщені в сталеву оболонку з важким свинцевим дном, — справжні лейденські банки в мініатюрі! Вони містять у собі електричний заряд високої напруги. При найлегшому поштовху вони розряджаються, і тварина, якою б могутньою вона не була, падає замертво. Додам, що ці капсули не більше дробу помер чотири і що обойма рушниці містить пе менше десяти зарядів.
— Здаюся! — відповів я, устаючи з-за столу. — Мені залишається тільки взяти рушницю. Одне слово, куди ви, капітане, туди і я!
Капітан Немо повів мене на корму "Наутилуса". Проходячи повз каюту Неда і Конселя, я гукнув їх, і вони негайно ж приєдналися до нас.
Потім ми усі ввійшли в камеру поруч із машинним відділенням, де нам належало спорядитися у водонепроникні костюми для майбутньої підводної прогулянки.
Глава шістнадцята
ПРОГУЛЯНКА ПІДВОДНОЮ РІВНИНОЮ
Камера слугувала одночасно й арсеналом і гардеробною "Наутилуса". На стінах для аматорів прогулянок висіло близько дюжини скафандрів.
Побачивши скафандри, Нед Ленд висловив явне небажання в них влазити.
— Послухай, Неде, — сказав я, — адже ліси на острові Креспо — підводні ліси!
— Нехай так, — відповів обманутий у своїх сподіваннях гарпунер, зрозумівши, що його мрії про свіжу яловичину розсипаються вщент. — А ви, пане Ароиаксе, невже ви цю штуковину начепите на себе?
— Доведеться, Неде!
— Як вам завгодно! — сказав гарпунер, знизавши плечима. — Що ж до мене, зі своєї волі я в неї не влізу, хіба що мимоволі доведеться!
— Вас ніхто не неволить, пане Нед, — зауважив капітан Немо. [105]
— А Консель ризикне прогулятися? — запитав Нед.
— Куди пан професор, туди і я, — відповів Консель.
На поклик капітана прийшли два матроси і допомогли нам одягтися у важкі непромокальні скафандри, скроєні з цільних шматків гуми. Водолазна апаратура, розрахована на високий тиск, нагадувала броню середньовічного лицаря, але відрізнялася від неї своєю еластичністю. Скафандр складався з головного шолома, куртки, штанів і чобіт на товстій свинцевій підошві. Тканина куртки підтримувалася зсередини подобою кіраси з мідних пластинок, що захищала груди від тиску води і дозволяла вільно дихати; рукава куртки закінчувалися м'якими рукавичками, що не заважали рухатися пальцям.
Ці удосконалені скафандри були набагато кращі від винайдених у XVIII столітті лат з коркового дерева, камзолів без рукавів, різних морських підводних одіянь — "скринь" та іншого, так високо у свій час звеличеного.
Капітан Немо та ще богатирської постави матрос із команди "Наутилуса", Копсель і я швидко одяглися у скафандри. Залишалося тільки насунути на голову металевий шолом. Але, перш ніж зробити цю операцію, я попросив у капітана дозволу оглянути наші рушниці.
Мені подали звичайну рушницю, сталевий приклад якої, порожній усередині, був трохи більший, ніж у вогнепальній зброї. Приклад служив резервуаром для стиснутого повітря, що уривалося в дуло, як тільки спущений курок відкривав клапан резервуара. В обоймі містилося штук двадцять електричних куль, що особливою пружиною механічно вставлялися в дуло. Після кожного пострілу рушниця автоматично заряджалася.
— Капітане Немо, — сказав я, — рушниця ваша чудова і притому надзвичайно простої конструкції. Мені не терпиться випробувати її на ділі. Але яким способом ми опустимося на дно?
— У даігу хвилиігу, пане професоре, "Наутилус" стоїть на мілині, на глибині десяти метрів, і ми можемо вийти назовні.
— Але як же ми вийдемо?
— А от побачите!
І капітан Немо надяг на голову шолом. Консель і я зробили те саме, причому канадець іронічно побажав нам "удалого полювання". Комір куртки мав мідне кільце із гвинтовою нарізкою, на яку нагвинчувався кулястий металевий шолом. Крізь три товсті оглядові стекла в шоломі можна було, повертаючи голову, дивитися увсібіч. Відкривши кран апарата Рукейроля, що висів на [106] спині, я причепив до пояса лампу Румкорфа і взяв у руки рушницю.
Важкий скафандр і особливо підбиті свинцем чоботи буквально прицурували мене до підлоги: здавалося, я не зможу зробити ні кроку.
Однак усе було передбачено: мене вштовхнули в маленьку кабінку, суміжну з гардеробною. Мої супутники пішли за мною таким же способом. Я чув, як за нами зачинилися двері, і нас огорнула глибока пітьма.
Кілька хвилин потому до мого слуху донісся свист, і я відчув пронизливий холод знизу. Очевидно, у машинному відділенні відкрили кран і в кабіну пустили воду. Як тільки вода заповнила все приміщення, відчинилися другі двері в самому борту "Наутилу-са". Зовні стояв напівморок. Хвилину перегодом ми намацали ногами морське дно.
Як описати враження від цієї підводної прогулянки? Слова неспроможні відтворити чудеса океанічних глибин. Якщо пензль живописця не в змозі передати всю принадність водної стихії, як же зобразити це пером?