Увечері я читав, писав, міркував. Коли ж мене почало хилити на соп, я ліг на своє ложе із морської трави і міцио заснув, між тим як "Наутилус" ковзав швидкоплинною течією "Чорної ріки".
Глава п'ятнадцята
ПИСЬМОВЕ ЗАПРОШЕННЯ
Наступного дня, 9 листопада, я прокинувся після глибокого дванадцятигодинного сну. Консель, як звичайно, прийшов довідатися, "чи добре хазяїн відпочивав", і запропонував свої послуги. Його друг, канадець, усе ще спав так безтурботно, начебто іншого заняття у нього і не було.
Я не заважав славному хлопцеві базікати, але відповідав невлад. Мене тривожило, що капітан не був присутній на учорашнім видовищі, і я сподівався побачити його сьогодні.
Я одягнувся у свою вісонову одіж. Якість тканини викликала у Конселя цілий ряд зауважень. Довелося йому пояснити, що тканина ця виробляється із шовковистих міцних ниток бісуса, за допомогою яких прикріплюється до скель мушля, так звана "пінна", що п чимало є на узбережжях Середземного моря. У старовину з бісусу вироблялася прекрасна тканина — вісон, а пізніше [98] панчохи, рукавички, надзвичайно м'які і теплі. І екіпаж "Наути-луса" не потребував ні бавовни, ні вовни, ні шовку, адже матеріал для одягу йому доставляло море!
Одягшись, я ввійшов до салону. Там було порожньо.
Я зайнявся вивченням конхіологічних скарбів, що зберігалися у вітринах. Я рився в гербаріях, наповнених рідкісними морськими рослинами; хоча і засушені, вони не втратили чарівної яскра-вїкті барв. Серед цих витончених морських рослий я помітив кільчасті кладостефи, пластинчасті падини, каулерпи, схожі на виноградне листя, горбкуваті калітамніони, ніжні цераміуми яск-равочервоних барв розцвічень, тендітні червоні віялоподібні ага-ріуми й інші різні водорості.
День минав, а капітан Немо не удостоїв мене своїми відвідинами. Залізні стулки на вікнах у салоні не розкривалися. Може, нас хотіли уберегти від пересичення таким чудовим видовищем?
"Наутилус" тримав курс на схід-північно-схід і йшов на глибині п'ятдесятьох — шістдесятьох метрів зі швидкістю дванадцять миль за годину.
Наступний день, 10 листопада, минув як і попередні: як і доти не видно було жодної людини з команди "Наутилуса". Нед і Консель провели більшу частину дня зі мною. Відсутність капітана здивувала їх. Може, ця дивна людина занедужала? А може, він змінив своє рішення щодо пас?
Утім, як правильно зазначив Консель, у нас не було причини скаржитися: ми користувалися повною свободою, нас смачно і поживно годували. Наш хазяїн суворо дотримував умов угоди. І до того ж сама незвичайність нашого становища представляла такий інтерес, що ми не мали права нарікати на долю.
З цього дня я став акуратно вести запис щоденних подій, і тому можу відновити всі наші пригоди з найбільшою точністю. І цікава подробиця! Свої записи я вів на папері, виготовленому з морської трави.
Отже, 11 листопада, прокинувшись рано-вранці, я здогадався із подуву свіжого повітря, що ми спливли на поверхню океану, щоб поновити запаси кисню. Я попростував до трапа і вийшов на палубу.
Була шоста година ранку. Погода стояла похмура, море було сіре, але спокійне. Лише легкі брижі пробігали по водній гладі. Чи з'явиться нині капітан Немо? Я так сподівався зустріти його тут. Але, крім керманича, котрий сидів у своїй скляній будці, на палубі нікого не було. Сидячи на узвишші, утвореному корпусом шлюпки, я жадібно вдихав насичене сіллю морське повітря. [99]
Потроху під дією сонячних променів туман розсіявся. На сході обрію з'явився променистий диск. Море спалахнуло, як порох. Клапті хмар забарвилися в дивовижно ніжні тони, пір'ясті хмарини, які обрамлювали їх, наче мереживо, так звані "котячі хвости", віщували вітряний день.
' Але що значить вітер для "Наутилуса", що не страшився бур! Я радісно зустрічав схід сонця — таке животворне, сповнене радості явище природи, — як раптом почулися чиїсь кроки.
Я зібрався було вітати капітана Немо, але це був тільки його помічник — я бачив його вже раніше, при першій зустрічі з капітаном. Він вийшов на палубу, здавалося, не зауваживши моєї присутності. Приставивши до очей підзорну трубу, він із ретельною увагою став вдивлятися в обрій. Закінчивши свої спостереження, він підійшов до люка і вимовив кілька слів. Я точно запам'ятав їх, адже згодом чув ці слова щодня при подібних зустрічах.
Фраза звучала так: "Nautron respoc lorni virch!" Що означала ця фраза, не знаю!
Сказавши це, помічник капітана зійшов униз. Я подумав, що "Наутилус" почне знову занурюватися в морські глибини. Тому я у свою чергу поспішив зійти вниз.
Пройшло п'ять днів без будь-яких змін. Щоранку я виходив на палубу. Щоранку та ж людина вимовляла ту ж фразу. Капітан Немо не з'являвся.
Я вирішив, що більше вже не побачу його, і скорився своїй долі; але 16 листопада, увійшовши разом із Недом і Конселем у свою каюту, я знайшов на столі адресовану мені записку.
Я поспішив розкрити її. Записка була написана по-французькому, але Готичним шрифтом, що нагадував букви німецького алфавіту.
"Пану професору Аронаксу. На борту "Наутилуса"
16 листопада 1867 року.
Капітан Немо просить пана професора Аронакса взяти участь у полюванні, що відбудеться завтра вранці у його лісах на острові Креспо. Капітан Немо сподівається, що ніщо не перешкодить пану професору скористатися його запрошенням, і притому він буде дуже радий, якщо супутники пана професора побажають приєднатися до нашої екскурсії.
Командир "Наутилуса" капітан Немо".[100]
— На полювання? — вигукнув Нед.
— Та ще в його лісах на острові Креспо! — додав Консель.
— Отже, ця людина іноді висаджується на берег? — запитав Нед Леид.
— Сказано, здається, цілком ясно, — відповів я, перечитуючи лист.
— Ну, що ж! Треба прийняти запрошення, — заявив канадець. — А потрапивши па сушу, ми вже обміркуємо, як нам діяти. Окрім усього, я не проти з'їсти шматок свіжої дичини.
Не намагаючись установити зв'язок між ненавистю капітана Немо до континентів і островів і його запрошенням полювати в лісах Креспо, я обмежився відповіддю:
— Поглянемо спершу, що таке цей острів Креспо!
І відразу на карті я знайшов під 32°40' північної широти і 167°50' західної довготи цей острівець, відкритий у 1801 році капітаном Креспо і під назвою, що значився па старовинних іспанських картах, Rocca de la Plata, що по-французькому означає "Срібна скеля". Отже, ми знаходилися в тисяча восьмистах милях від точки нашого відправлення, і "Наутилус" трохи змінив курс, повернувши до південного сходу.