Ще один мешканець тутешніх вод привернув мою увагу і воскресив у пам'яті легенди давнього Риму. Це риба-причепа, що подорожує, присмоктавшись до черева акул. За переказами, ці рибки, вчепившись у підводну частину судна, зупиняли кораблі: і, кажуть, одна з них прикувала незрушно трирему Антонія і тим самим допомогла Августові здобути перемогу. Від чого тільки не залежить доля народів! Повз вікна пропливли чарівні антіаси із сімейства морських карасів, священні риби давніх греків, що приписували їм здатність виганяти морських чудовиськ з тих водойм, де вони водилися; антіас — по-грецьки означає квітку; і рибки цілком виправдовують цю назву грою барв, багатством відтінків, що включають усю гаму червоного кольору, починаючи від блідо-рожевого до рубінового, і срібними відблисками на їхніх грудних плавцях. Не відводячи очей, я милувався чудесами морських глибин, аж тут раптом нове явище потрясло мене.
У водах показалася людина, водолаз, зі шкіряною сумкою коло пояса. То не було безживне тіло, віддане на волю води. То була жива людина, що пливла, розсікаючи воду помахами сильних рук. Він то спливав па поверхню, щоб перевести подих, то знову поринав у воду.
Я обернувся до капітана Немо і схвильованим голосом вигукнув:
— Людина тоне! Треба врятувати її! Врятувати будь-що! Капітан Немо кинувся до вікна.
Людина підпливла і, притулившись лицем до скла, дивилася на пас.
На мій глибокий подив, капітан Немо зробив їй знак рукою. Водолаз відповів стверджувальним кивком голови і, спливши на поверхню, не з'являвся більше.
— Не хвилюйтеся! — сказав капітан Немо. — Це Ніколя з мису Матапаи, на прізвисько "Риба". Він відомий на всіх островах Кіклади. Чудовий плавець! Вода — це його стихія. Він більше живе у воді, аніж на суші! Вічно в плаванні! З одного острова він перепливає на інший, і так до самого Криту!
— Ви знаєте його, капітане? [229]
— А чому б мені його не знати, пане Аронаксе?
З цими словами капітан Немо підійшов до шафи, що стояла ліворуч од вікна. Біля шафи стояла окута залізом скриня з мідною пластинкою на кришці, на якій був вигравіруваний девіз "Наутилуса": "Mobilis in mobile".
Не зважаючи на мою присутність, капітан Немо відчинив шафу, що представляла собою сейф, наповнений злитками.
То були злитки золота. Звідки тут узявся цей дорогоцінний метал? І на таку надзвичайну суму! Звідки капітан Немо брав стільки золота? І що він збирався з ним робити?
Я слова не вроиив і дивився ошелешено на все це.
Капітан Немо виймав із шафи злиток за злитком і акуратно укладав їх у скриню, поки та не наповнилася вщерть. На мою думку, тут було більше тисячі кілограмів золота; інакше кажучи, близько п'яти мільйонів франків.
Вій ретельно замкнув скриню, написав на кришці адресу новогрецькою мовою, як мені видалося.
Потім капітан Немо натиснув кнопку електричного дзвінка, проведеного в кубрик команди. Прийшли четверо матросів і не без зусиль винесли скриню із салону. Я чув, як вони тягли її на талях по залізних сходинках трапа.
Тут капітан Немо обернувся до мене.
— Ви щось сказали, пане професоре? — запитав він.
— Я нічого не сказав, капітане, — все ще не міг отямитися я.
— У такому разі дозвольте сказати вам на добраніч! І капітан Немо вийшов із салону.
Повернувшись до каюти, я марно намагався заснути. Я був украй заінтригований поведінкою капітана. Який зв'язок був між появою водолаза і скринею, наповненою золотом? Незабаром із легкої бічної і кільової хитавиці я зрозумів, що "Наутилус" сплив із глибинних шарів на поверхню вод.
Пролунав тупіт ніг на палубі. Отже, відгвинчують шлюпку і спускають її на воду! Шлюпка злегка штовхнулася об корпус "Наутилуса", і все стихло.
Спливло дві години. Шум і тупіт ніг на палубі відновився. Але от шлюпку підняли на борт, прилаштували в гніздо, і "Наутилус" знову пірнув під воду.
Отже, золото було доставлено за адресою. Але в які краї на континенті? Хто був кореспондентом капітана Немо?
Наступного дня я поділився з Конселем і канадцем враженнями минулої ночі. Вони теж неабияк здивувалися. [230]
— Звідки в нього такі золоті запаси? — запитав Нед Ленд. Що можна було відповісти? Поснідавши, я пішов до салону і
сів за роботу. До п'ятої години я упорядковував свої записи. Раптом мені стало жарко, я скинув із пліч свою вісонову куртку. У чому річ? Ми знаходилися далеко від тропіків, "Наутилус" йшов у глибинних шарах, де не відчувалося підвищення температури. Я подивився на манометр: ми йшли в шістдесяти футах від рівня моря; на таких глибинах підвищення атмосферного тиску не чинить ніякої дії.
Я працював, а задуха ставала усе нестерпнішою.
"Чи не пожежа на судні?" — подумав я.
Я хотів уже вийти із салону, аж тут на порозі з'явився капітан Немо. Він підійшов до термометра, подивився на ртуть і обернувся в мій бік.
— Сорок два градуси! — сказав він.
— І це таки відчутно, капітане, — відповів я. — Якщо температура буде підвищуватися, ми заживо зваримося.
— О пане професоре, температура не підвищиться, якщо ми того не побажаємо!
— У вашій владі керувати коливаннями температури?
— Та ні! Але я можу віддалитися від вогнища, що підвищує температуру.
— Отже, така температура зовнішнього середовища?
— Авжеж! Ми пливемо в киплячій воді.
— Не може бути! — закричав я.
— Подивіться!
Стулки розсунулися, і я побачив білі гребені бурунів навколо "Наутилуса". Клуби сірчистої пари стелилися по воді, що клекотала як у казані. Доторкнувшись до скла, я швидко відсмикнув руку, таке воно було гаряче.
— Де ми? — запитав я.
— Біля острова Санторин, пане професоре, — відповідав капітан. — У протоці, що відокремлює Неа-Каменні від Палеа-Каменні. Я хотів показати вам підводне виверження вулкана. Цікаве явище!
— Я думав, — сказав я, — що процес формування нових островів уже завершився.
— В областях вулканічного походження процес формування ніколи не завершується, — відповів капітан Немо. — Внутрішній вогонь землі споконвіку діє в надрах земної кулі. За свідченням Кассіодора і Пліпія, ще в дев'ятнадцятому році нашої ери на тому [231] самому місці, де недавно утворилися ці острови, з'явився острів Божественна Тейя. Потім острів сховався під водою, щоб знову виникнути в шістдесят дев'ятому році і знову зникнути в морських глибинах. Відтоді вулканічна діяльність припинилася. Але третього лютого — йшов уже тисяча вісімсот шістдесят шостий рік! — новий острів, названий островом Георгія, виник серед клубів пари біля Неа-Камешгі, а шостого числа того ж місяця він злився з Неа-Каменні. Рівно через тиждень, тринадцятого лютого, з'явився острів Афроесса, утворивши між собою і Неа-Каменні протоку шириною в десять метрів. Я й зараз пам'ятаю, яким чином усе це відбувалося. Я був саме в тутешніх морях. Я простежив вулканічні явища у всіх їхніх фазах! Острів Афроесса, округлої форми, мав у поперечному перетині близько трьохсот футів і вивищувався над рівнем моря на тридцять футів. Він складався із суміші чорної склоподібної лави й уламків польового шпату. Але от десятого березня з'явився ще острівець, трохи менший, названий Река. Острови ці злилися з Неа-Каменні і нині становлять одне ціле.