— М'ясо! — повторював він. — Будемо їсти м'ясо, і яке м'ясо! Справжню дичиїіуі Правда, без хліба! Я не кажу, що риба погана річ, але пе можна ж вічно харчуватися рибою! Шматочок свіжого м!яса, підсмаженого на вугіллі, внесе приємну розмаїтість у наше звичне меню! [137]
— Ласун! — зауважив Консель. — Від однієї розмови у мене слинка тече!
— Треба довідатися, чи не водиться в тутешніх лісах велика дичина, — сказав я. — І чи не полює тутешня дичина на мисливця?
— Нехай навіть так, пане Аронаксе, — відповів канадець, вищиривши в усмішці зуби, гострі, як лезо сокири. — Я готовий з'їсти тигра, тигрове філе, якщо на острові не знайдеться інших чотириногих.
— Друг Нед викликає побоювання, — зауважив Консель.
— Яка не трапиться тварина, безпера — чотиринога або з перами — двонога, я відсалютую їй пострілом!
— Ну от, — сказав я, — починаються бешкети містера Ленда!
— Не бійтеся, пане Аронаксе, — відповів канадець, — гребіть щосили! Не мине й півгодини, як я почастую вас наїдком власного приготування.
О пів на дев'яту шлюпка "Наутилуса" причалила до піщаного берега, благополучно проминувши рифове кільце, що оточує острів Гвебороар.
Глава двадцять перша
КІЛЬКА ДНІВ НА СУШІ
Я не без хвилювання ступив на берег. Нед Ленд пробував землю ногою, наче випробовуючи її міцність. Але ж усього два місяці тому ми стали, за виразом капітана Немо, "пасажирами" "Наутилуса", точніше кажучи, бранцями його капітана!
Кілька хвилин потому ми були вже на відстані рушничного пострілу від берега. Ґрунт складався майже винятково з коралового вапняку; але, судячи з русел висохлих рік, всіяних гранітними уламками, можна було припустити, що походження острова бере початок від давньої геологічної формації.
Обрій був прихований чудовою завісою лісів. Гігантські дерева, що досягали у височину двохсот футів, перепліталися між собою повзучими ліанами, що погойдувалися від подуву вітерця, утворюючи справжні гамаки, створені самою природою. Мімози, фікуси, казуарини, тикові дерева, гібіскуси, пандануси, пальми в гірляндах зелені, що заквітчувала верховіття, свідчили про родючість тутешньої природи. Під їхніми зеленими склепіннями коло підніжжя гігантських стовбурів пишно розросталися орхідейні, бобові рослини і папороті. [138]
Чудові зразки новогвінейської флори не приваблювали канадця: він віддавав перевагу корисному. Кокосова пальма привернула його увагу— Він збив з дерева кілька кокосів, розколов їх, і ми пили їхнє молоко, їли кокосову м'якоть, відчуваючи задоволення, що аж ніяк не промовляло на користь меню "Наутилуса".
-. Чудово! — вигукував Нед Ленд.
— Смачно! — вторив йому Консель.
— Думаю, що ваш Немо не заборонить узяти на борт поклажу з кокосовими горіхами? — запитав канадець.
— Думаю, що не заборонить, — відповів я. — Але сам він не доторкнеться до них.
— Тим гірше для нього, — сказав Консель.
— Тим краще для нас, — поправив його Нед Леид. — Нам більше залишиться!
— Хвилинку, містере Нед! — сказав я гарпунеру, що мав намір узятися за другу пальму. — Кокосові горіхи — прекрасна річ, але, перш ніж завантажувати ними човен, може, краще спершу довідатися, чи немає на острові продуктів не менш корисних? Свіжі овочі були б дуже доречні місцю в коморах "Наутилуса".
— Пан професор має рацію, — сказав Консель. — Я пропоную зберегти місце для трьох продуктів: одне для плодів, друге для овочів і третє для дичини, якою, треба сказати, і не пахне!
— Конселю, кинь журитися! — безтурботно зауважив канадець.
— Коротше, треба йти далі, — сказав я. — Але будьте напоготові! Острів, очевидно, безлюдний, а все-таки тут можуть знайтися мисливці, не настільки педантичні щодо дичини, як ми!
— Хр!.. Хр!.. — проричав Нед Ленд, виразно ляскаючи зубами.
— Е-е! Що з вами, Неде? — вигукнув Консель.
— Слово честі, — сказав канадець, — я починаю розуміти принадність людожерства!
— Неде! Неде! Що ви кажете? — крикнув Консель. — Так ви, виявляється, людожер? їй-бо, жити в одній каюті з вами небезпечно. А якщо, прокинувшись, я раптом побачу, що наполовину обгризений?
— Друже Конселю, я люблю вас, але не настільки, щоб з'їсти без особливої потреби.
— Сумніваюся в цьому! — відповідав Консель. — Давайте-но краще полювати! Настріляємо хутчій якої-пебудь дичини і наситимо цього канібала! Інакше пан професор ризикує одного чудового ранку знайти замість слуги "ріжки та ратиці"!Так, обмінюючись жартами, ступили ми у темно-зелені хащі і протягом двох годин обійшли ліс від краю до краю.
Обставини сприяли нам у пошуках їстівного. Нам зустрілося дерево — одне із найбільш корисних представників рослинного світу тропіків, що подарувало нам той дорогоцінний продукт, якого так бракувало на борту "Наутилуса".
Я маю на увазі хлібне дерево, якого чимало росте на острові Гвебороар. Особливо коштовним був його безнасішіий різновид, що має у малайців назву "рима".
Дерево це відрізняється від інших дерев абсолютно рівним прямим стовбуром заввишки в сорок футів. Верхівка його з великим багатопластовим листям, химерно заокруглена, наче підстрижена, ясно говорить натуралісту, що перед ним "хлібне дерево", котре так вдало акліматизувалося на Маскареиських островах. Серед густого листя висіли важкі кулясті плоди величиною в дециметр, із шорсткуватою шкірою, що схожа була на мережу шестикутників. Це корисне дерево, яким природа обдарувала країни, де немає зернового хліба, не вимагає догляду і плодоносить протягом восьми місяців па рік.
Неду Ленду добре були знайомі плоди хлібного дерева. Йому траплялося вже не раз їсти під час своїх численних подорожей, і він умів приготувати поживну страву з його м'якоті. При вигляді цих плодів у нього розігрався апетит.
— Пане, — сказав він, — я умру, якщо не покуштую цього хлібця!
— Покуштуйте, друже Нед, покуштуйте па здоров'я! Ми для того і висадилися тут, щоб усього спробувати усмак. Нумо ж!
-— За мною діло не стане, — відповів канадець.
І, озброївшись лінзою, він розвів багаття з труску; сухе дерево незабаром весело затріщало. А тим часом Коисель і я вибирали найсиіліші плоди хлібного дерева. Деякі з них ще не цілком дозріли, і товста шкіра прикривала білу, але усе-таки волокнисту м'якоть. Однак у більшості соковиті і жовтуваті плоди, здавалося, тільки й чекали, щоб їх зірвали з гілки.