З тим першим ударом по його ліктю це жахіття розпочалося. Пізніше він усвідомив, що геть усе що тоді трапилося було лише підготовчим заходом, рутинним та марудним допитом якому безпосередньо усі в'язні були піддані. При цьому існувала довжелезна низка злочинів – шпигунство, саботаж і тому подібне – у яких кожен мав зізнатися, що було цілком природньою справою. Ці зізнання були лише формальністю, проте тортури були справжніми. Як багато разів він був битий, як довго ці биття продовжувалися, він не міг пригадати. Завжди при цьому було п'ять чи шість чоловіків у чорних уніформах біля нього одночасно. Іноді це були кулаки, іноді це були розкладні кийки, іноді це були залізні прути, іноді це були чоботи. При цьому були часи коли він катався по підлозі, зганьблений наче тварина, викручуючи своє тіло у той чи інший спосіб у безкінечній, безнадійній натузі ухилитися від цих ударів, і просто провокуючи більше і ще більше ударів по своїх ребрах, череву, ліктях, гомілках, паху, яєчках, по кістках в основі хребта. При цьому були часи коли це продовжувалося ще і ще допоки та жахливо жорстока, нечестиво підступна, не маюча прощення річ здавалася йому у не у тому що ці охоронці продовжують бити його, але у тому що він не міг змусити себе до втрати свідомості. При цьому були часи коли його нерви настільки зраджували його, що він починав волати про пощаду навіть ще до того як власне биття починалося, коли лише вигляд кулаку занесеного для удару був цілком достатнім аби викликати у нього зливу зізнань у дійсних та уявних злочинах. Були й інші часи коли він розпочинав з прийняття рішення ні в чому не зізнаватися, коли кожне слово мало бути вичавлене з нього поміж судомними ядухами болю, і були часи коли він немічно намагався піти на угоду, коли він казав собі : "Я зізнаюся, але не зараз. Я повинен триматися допоки цей біль не стане нестерпним. Ще три удари, ще два удари, а потім я розповім їм усе що вони забажають." Іноді він був битий до такого стану що заледве міг встояти на ногах, а потім його жбурляли наче лантух картоплі на кам'яну підлогу камери, покинувши аби відновити сили на декілька годин, а потім витягали та били знову. При цьому також були і довші періоди відновлення. Він пам'ятав їх дуже тьмяно,оскільки вони провадилися головним чином уві сні або у ступорі. Він пам'ятав камеру з нарами, певного роду полицею що стирчала зі стіни, і жерстяну умивальну раковину, і їжу що складалася із гарячого супу, хлібу та іноді кави. Він пам'ятав похмурого та непривітного перукаря,що прибував аби поскоблити його підборіддя та зрізати його волосся, та діловитих,несимпатичних чоловіків у білих халатах що мацали його пульс, вистукували його рефлекси, піднімали його повіки, пробігали грубими пальцями по ньому у пошуках зламаних кісток, і пронизували болючими голками його руку аби змусити його спати.
Ці биття ставали менш частими, і перетворилися здебільшого на погрозу, жах до якого він міг бути відісланий будь-якої миті коли його відповіді були незадовільними. Його допитувачі зараз були вже не тими бешкетниками у чорних уніформах, але Партійними інтелігентами, маленькими, пухкенькими та пишномовними чоловіками зі швидкими рухами та спалахуючими окулярами, які працювали над ним змінами у періодах які тривали – він так думав,він не міг бути певним – десять або дванадцять годин без жодної перерви. Ці інші допитувачі піклувалися про те,щоб він перебував у постійному третуючому слабкому болі, але це був головним чином не біль, тим на що вони покладалися. Вони ляскали по його обличчю, викручували його вуха, висмикували його волосся, змушували стояти його на одній нозі, відмовляли йому у сечовипусканні, світили яскраво-сліпучим світлом йому у обличчя допоки його очі не сповнювалися водою; але головною метою усього цього було просто принизити його та знищити його здатність до аргументування і логічного мислення. Їх справжньою зброєю було те нещадне допитування що продовжувалося ще і ще, година за годиною, зводячи його до помилок, розкладаючи пастки для нього, перекручуючи усе щоб він не сказав, змушуючи його почувати власну провину і засуджуючи його на кожному кроці брехні та внутрішніх протиріч допоки він не починав ридати однаково сильно як і від ганьби так і від нервової втоми. Іноді він міг ридати з півдюжини разів протягом однієї сесії. Більшість цього часу вони викрикували лайки на нього та погрожували при кожному ваганні відправити його назад до тих охоронців знову; але іноді вони могли зненацька змінити свій тон, кликали його товаришем, закликали до нього в ім'я Інгсоцу та Старшого Брата, та запитували його тужно і скорботно невже навіть зараз у ньому не лишилося достатньо відданості Партії аби змусити себе побажати переробити усе те зло що він вчинив. Коли його нерви перетворювалися на дрантя опісля годин таких допитувань, навіть такі заклики могли довести його до сповненого шмарклів плачу. Врешті решт ці прискіпливі, пиляючі голоси ламали і нищіли його більш цілковито та ґрунтовно ніж чоботи і кулаки тих охоронців. Він перетворився просто на рот що вимовляв, на руку що вказувала та підписувала, будь-що що вимагалося від нього. Його єдиною і головною турботою було з'ясувати у чому вони бажають аби він зізнався, а потім зізнатися швиденько у цьому, перш ніж ці знущання почнуться наново. Він зізнавався у замовних вбивствах видатних членів Партії, у розповсюдженні заколотницьких памфлетів, привласненні та розтраті громадських фондів, продажі військових таємниць, саботажі усіх родів. Він зізнався, що він був шпигуном завербованим та фінансованим Східазійським урядом починаючи з 1968 року. Він зізнався, що він був релігійним віруючим, шанувальником капіталізму, та сексуальним збоченцем. Він зізнався, що він вбив свою дружину, хоча він знав і його допитувачі теж повинні були знати, що його дружина ще досі жива. Він зізнався, що роками він перебував у особистому зв'язку з Гольдштейном та був членом підпільної організації яка включала в себе майже кожну людську істоту яку він тільки знав. Це було легше легкого зізнаватися у всьому та втягувати усіх. Окрім цього, певною мірою це все було правдою. Це було правдою, що він був Ворогом Партії, а у очах Партії не було жодної відмінності поміж такою думкою і таким вчинком.