Він продовжував походжати вперед та назад по тому м'якому килимку. Не зважаючи на усю ту кремезність його тіла він мав вражаючу грацію у своїх рухах. Це виявлялося навіть у тому жесті яким він так пафосно сунув руку до власної кишені, або у тому як він орудував сигаретою. Більш навіть ніж силою, він вражав довірою та цілковитим розумінням злегка приправленим іронією. Хай там як наскільки б серйозним, старанним та ревним він не бував, він не мав ані краплини від тої цілковито відданої, відвертої та безсумнівної цілеспрямованості що так властива фанатикам. Коли він говорив про вбивства, самогубства, венеричні хвороби, ампутовані кінцівки та замінені обличчя – усе це було з тьмяною аурою кепкування. "Усе це неминуче," – здавалося казав його голос – "це те,що нам доведеться зробити, рішуче та незворушно. Але це не те, що ми повинні робити коли життя знову стане гідним аби прожити його." Хвиля захоплення, майже шанобливого поклоніння, линула від Вінстона до О'Брайєна. На мить він навіть забув про ту примарну постать Гольдштейна. Коли ти дивишся на могутні плечі О'Брайєна та його грубі,тупі та різкі риси обличчя, такі потворні, а проте такі цивілізовані, то неможливо було повірити у те,що він міг бути переможений. Не було жодної такої військової хитрощі до якої б він не був би достатньо готовий, жодної такої небезпеки яку б він не міг передбачити. Навіть Джулія здавалося була під сильним враженням. Вона дала зотліти власній сигареті та слухала пильно і уважно. О'Брайєн продовжував:
"Ви певно чули плітки про існування Братерства. Без сумнівів ви сформували своє власне бачення цього. Ви уявляли собі, можливо, велетенський ,пекельний підпільний світ змовників, що таємно зустрічаються у підвалах, нашкрябують повідомлення на стінах, упізнають один одного по кодових словах або спеціальних рухах долоні. Нічого з цього не існує. Члени Братерства не мають жодного способу упізнати один одного, і це неможливо для будь-якого окремого члена бути настільки обізнаним аби ідентифікувати більше ніж декілька інших членів. Власне Гольдштейн, якщо він потрапить до рук Поліції Думок, не зможе надати їм повний перелік членів,або яку-небудь іншу інформацію яка може привести їх до повного переліку. Такого переліку не існує. Братерство не може бути стерте тому що це не організація у звичайному її розумінні. Ніщо не тримає її разом окрім ідеї яка є незнищенною. Ви ніколи й нічого не будете мати на підтримку собі, окрім цієї ідеї. Ви не отримаєте жодної товариської підтримки, наснаги або заохочення. Коли зрештою вас схоплять, ви не отримаєте жодної допомоги. Ми ніколи не допомагаємо нашим членам. У крайньому разі, коли це абсолютно необхідно аби хтось замовк назавжди, ми зрідка маємо здатність таємно пронести лезо бритви до камери ув'язненого. Ви повинні звикнути жити без усвідомлення наслідків та без надії. Ви будете працювати якийсь час, вас буде схоплено, ви зізнаєтеся,а потім ви помрете. І це єдині наслідки які ви взагалі зможете побачити. Не має жодної можливості аби які-небудь відчутні зміни трапилися протягом вашого власного життя. Ми є мерці. Наше винятково справжнє життя лежить у майбутньому. Ми увійдемо до нього як жменьки тліну та кістяні друзки. Але як далеко це майбутнє може бути – цього ніхто не знає. Це може бути і тисяча років. У теперішньому немає жодних можливостей, окрім як поширювати простір здорового глузду потрохи, крок за кроком. Ми не в змозі діяти колективно. Все що ми можемо це лише поширювати наше знання назовні від особистості до особистості, покоління за поколінням. Перед лицем Поліції Думок немає жодного іншого шляху."
Він спинився та поглянув утретє на свій наручний годинник.
"Вже майже час вам піти, товаришу," – сказав він до Джулії – "Зачекайте. Графин все ще напівповний."
Він наповнив бокали та підняв свій власний бокал за ніжку.
"За що вип'ємо цього разу?" – сказав він, усе ще з тим самим тьмяним присмаком іронії – "За затьмарення Поліції Думок? За смерть Старшого Брата?За людство?За майбутнє?"
"За минуле," – сказав Вінстон.
"Минуле більш важливе," – з похмурою серйозністю погодився О'Брайєн.
Вони спустошили свої бокали, а за мить Джулія вже підвелася щоб піти. О'Брайєн узяв невеличку коробку, що лежала згори на комоді, та передав їй пласку білу таблетку яку він сказав їй покласти на язик. Це було дуже важливо, пояснив він, не виходити звідси із запахом вина : обслуговуючий персонал ліфтів дуже спостережливий. Як тільки двері зачинилися за нею він здавалося взагалі забув про її існування. Він зробив ще декілька кроків уперед та назад, а потім спинився.
"Є деталі які треба з'ясувати," – сказав він – "Я припускаю ви вже маєте певного роду схованку?"
Вінстон пояснив про ту кімнату над крамничкою Містера Чаррингтона.
"Що ж для початку підійде. Згодом ми певно підберемо щось інше для вас. Це дуже важливо постійно змінювати свою схованку. Тим часом я надішлю вам копію КНИГИ" – навіть О'Брайєн, як зауважив Вінстон, здається проголошує це слово неначе його викарбувано особливим курсивом – "книги Гольдштейна, ви ж розумієте, так швидко як це тільки можливо. Можливо мине декілька днів перш ніж я зможу дістати одну з цих копій. Їх вже й не так багато існує, як ви можете собі уявити. Поліція Думок полює на них та винищує майже так само швидко як нам вдається виготовляти їх. Але у цьому немає великої різниці. Ця книга незнищенна. Якщо навіть і останню копію буде втрачено,то ми все одно зможемо перевидати її майже слово в слово. Чи берете ви портфель коли йдете на роботу?" – додав він.
"Як правило,так."
"На що він схожий?"
"Чорний,дуже потертий. З двома ремінцями."
"Чорний,два ремінці,дуже потертий – добре. Одного дня у дійсно близькому майбутньому – точної дати я не можу сказати – у одному з тих ваших повідомлень під час вашої ранкової роботи буде міститися помилково надруковане слово і ви будете змушені зробити запит на повтор. Наступного ж дня ви повинні піти на роботу без вашого портфеля. У певний час протягом цього дня, на вулиці, чоловік торкнеться вашого плеча та промовить "Я гадаю ви зронили ваш портфель". А той що він його віддасть вам буде містити копію книги Гольдштейна. Ви повинні будете повернути її протягом двох тижнів."