Іноді,також, вони розмовляли про залучення до активного повстання проти Партії, але без жодного натяку про те як здійснити перший крок. Навіть якщо б казкове Братерство було реальним, все ще залишалося дуже складним віднайдення вірного шляху до нього. Він розповідав їй про ту дивну глибоку інтимність що існувала, або здавалося що існувала, між ним та О'Брайєном, і про ту спонуку що він її іноді відчував,просто піти і в О'Брайєновій присутності проголосити себе ворогом Партії та вимагати його допомоги. Досить дивно те, що це не вразило її як неймовірно необачна річ аби вчинити так. Вона звикла судити про людей за їх обличчями і їй здавалося цілком природнім що Вінстон міг вірити у те що О'Брайєн цілком гідний довіри лише через один єдиний сильний спалах його очей. Більш того вона вважала цілком вірним для усіх, або для майже усіх, тих хто таємно ненавидить Партію, що вони обов'язково порушуватимуть правила якщо будуть певні що це цілком безпечно для них. Але вона категорично відмовлялася вірити у те,що широко поширена, організована опозиція існувала або могла існувати. Усі ті байки про Гольдштейна та його підпільну армію, казала вона, були лише купою сміття яке Партія запровадила лише для своїх власних цілей і у які ти повинен був вдавати що віриш. Незліченну кількість разів, на з'їздах Партії та спонтанних демонстраціях, вона волала на усю горляку про страту тих людей чиїх імен вона раніше ніколи й не чула і до чиїх гаданих злочинів не мала ані найменшої тьмяної віри. Коли відбувалися публічні суди вона займала своє місце у загонах від Ліги Молоді які чатували навколо судів з ранку до ночі, час від часу монотонно скандуючи "Смерть зрадникам!" . Протягом Двох Хвилин Ненависті вона завжди перевершувала усіх інших у вигукування прокльонів Гольдштейну. Проте вона мала лише дуже тьмяне уявлення про те ким же насправді був Гольдштейн і що за доктрини як вважалося він представляв. Вона зростала уже після того як відбулася Революція і була занадто молодою аби пам'ятати усі ті запеклі ідеологічні битви п'ятдесятих та шістдесятих. Така річ як незалежний політичний рух була цілковито повністю поза її уявою : і у будь-якому разі Партія була непереможною. Вона могла існувати завжди і вона могла завжди бути тою самою. Ти міг бунтувати проти неї лише потаємною непокорою або,переважним чином, ізольованими актами насильства такими як убивство когось або підривання чогось на друзки.
У деяких питаннях вона була набагато більше проникливою ніж Вінстон і набагато менше сприйнятливою до пропаганди Партії. Одного разу коли так трапилося що він згадав про щось пов'язане з війною проти Євразії , вона сильно вразила його мимохідь сказавши, що на її думку війни зовсім не відбувається. Ті ракетні бомби які щоденно падають на Лондон швидше за все запущені власне Урядом Океанії – "лише для того аби тримати народ наляканим". Це була саме та ідея яка цілковито ніколи не спадала йому на думку. Вона також викликала певного роду заздрість у ньому коли розповідала йому, що протягом Двох Хвилин Ненависті найбільшою складністю для неї було не пирснути реготом замість волання суворих проклять. Але вона сперечалася про вчення Партії лише тоді коли воно якимось чином торкалося її власного життя. Майже завжди вона була готова приймати офіційну міфологію, тільки тому що різниця між цією правдою та підробкою не здавалася їй аж такою важливою. Вона вірила, наприклад, з вивченого у школі, що Партія винайшла аероплани. (Зі своїх шкільних днів, Вінстон пам'ятав, що у пізні п'ятдесяті Партія проголошувала що винайшла лише гелікоптери; за десяток років потому, коли Джулія вже ходила у школу, Партія проголошувала вже й про аероплани; ще одне покоління і Партія буде проголошувати й про паровий двигун.) І коли він їй розповів,що аероплани вже існували ще до її народження та значно задовго до Революції, цей факт вразив її як абсолютно нецікавий. Зрештою, яка різниця хто саме винайшов аероплани? Для нього було ще більшим шоком коли він зрозумів з якогось випадкового вислову, що вона не пам'ятає що Океанія, чотири роки тому, була у війні зі Східазією та у мирі із Євразією. Це було правдою,що вона вважала усі ці війни шахрайською симуляцією: проте вона навіть вочевидь не зауважила,що ім'я поточного ворога змінилося. "Я думала ми завжди були у стані війни з Євразією," – невиразно сказала вона. Це трохи налякало його. Винахід аеропланів датувався за багато років до її народження, але зміна ворогів у цій війні відбулася лише чотири роки тому, коли вона вже була достатньо дорослою. Він сперечався з нею з приводу цього десь приблизно чверть години. Наприкінці йому все ж вдалося змусити її пригадати і вона тьмяно відповіла,що здається певного часу Східазія,а зовсім не Євразія, була ворогом. Але цей випадок вразив її як цілковито неважливий. "Кому яке діло?" – роздратовано сказала вона – "Це завжди одна триклята війна опісля іншої, і ми ж знаємо, що ті новини це все брехня у будь-якому разі."
Іноді він розповідав їй про свій Відділ Записів та про ті безсоромні і нахабні підробки, що він їх здійснював там. Такі речі зовсім не жахали її. Вона зовсім не мала відчуття, що безодня розверзлася під її ногами через думки сповнені брехні, які перетворювалися на істину. Він розповів їй ту історію про Джонса, Ааронсона та Резерфорда та про виняткової важливості уривок паперу який він якось тримав поміж своїх пальців. Це не склало великого враження на неї. Спочатку,насправді, вона навіть не вловила усю сіль цієї історії.
"Вони були твоїми друзями?" – запитала вона.
"Ні, я ніколи не знав їх. Вони були членами Внутрішньої Партії. Окрім того, вони були набагато старшими за мене чоловіками. Вони належали до тих старих днів, ще до Революції. Я заледве знав як вони виглядають."
"Тоді через що тут перейматися? Людей постійно вбивають, чи не так?"
Він спробував пояснити їй це,щоб вона зрозуміла. "Це був винятковий випадок. Це було не лише питання чиєїсь смерті. Чи ти усвідомлюєш що минуле,починаючи із учорашнього дня, було насправді знищено?Якщо воно і вижило десь якимось чином, то це у декількох цілісних предметах для яких навіть не лишилося слова аби означити та звернутися до них, наче ота скляна брила. Зараз ми без перебільшень цілковито нічого не знаємо про Революцію та про роки що передували Революції. Кожен запис було знищено або підроблено, кожну книгу було переписано, кожну картину було перемальовано, кожну статую,вулицю та будинок було перейменовано, кожну дату було замінено. І цей процес постійно продовжується день за днем, хвилина за хвилиною. Історія спинилася. Нічого не існує окрім нескінченого теперішнього у якому Партія завжди права. Я знаю,звісно, що минуле підроблене, але для мене ніколи не буде можливим довести це, навіть тоді коли я створюю цю підробку власноруч. Після того як цю річ зроблено, жодного доказу ніколи не лишається. Єдиний доказ є всередині мого власного розуму і я не можу знати з хоч якоюсь певністю чи хоч якась інша людина поділяє зі мною такі ж самі спогади. Лише під час цього єдиного випадку, за все моє життя, я володів справжнім конкретним доказом опісля цієї події – за роки після неї."