Прощай, село

Сторінка 3 з 15

Куліш Микола

Д м и т р и к. Та вже увесь куток знає. Баба Оксана бачила. Збирається прийти...

Мотрона. Ну от!.. Я ж казала...

Дмитрик. З Надійкою. І всі збираються, хто почув. Товариш Петро Соньчин перший,— каже, що вчились з ним (на Марка) разом у школі...

Марко. А-а!.. Мій конкурент на першість у класі — Петько!

Ільченко. Тепер за голову в колективі. Дмитрик. Пархімча-партизан... Мотрона. Ото ще!..

Дмитрик. Дід Неведик казав, що прийде. Роман (і собі очувся — до Марка). Це той, що завжди всіх лає і гне. Марко. Живий ще?

Дмитрик. Навіть пророк Зосим збирається прийти (До батька). А про комсомол — це не ваша справа! І ніхто не просив вас казати. А коли вже почали, то треба з усіх боків освітлювати справу, а не так, як ви,— з одного, та й то з індивідуального... (Глянув на Марка, нервово, з прихованим болючим самолюбством). І взагалі не треба! Не треба, казав я й казатиму, бо це справа моя, особиста, і нехай... От!.. А я колись доведу, що я все це краще розумію, ніж вони всі...

2

Розмашистою ходою увійшов високий з чубком. Зразу до Марка, посміхаючись:

— Здоров!.. Не впізнаєш?

Марко (пригадує). Семен... Семен...

З ч у б о м. А то тепер такий атвєтственний пішов, що вже не впізнають червоного партизана. А коли нагадаєшся, то ладні і в тюрму засадити, аби тільки не чути спогадувань про червоні фронти...

Марко (згадав). Семен Пархімча!

Пархімча. Трохи ж не разом вийшли з села. Тільки ти на сівер, а я, брат, на юг, ти в город, здається, а я в партизани подався. Де тільки не ходив, по всіх лініях, а вернувся — хтось сидить, а в тебе, каже, лінії нема. Нема лінії? За що ж? Невже за те, що документів про парти-зування не маю? Та ти знаєш, що я всі свої посвідчення од революції на цигарки товаришам в походах пожертвував, що вернувсь я в одній пропаленій шинелі, а ти, наприклад, аж тепер з чемойданом, з мандатом! Од кого?

М а р к о. Я?

П а р х і м ч а. Та ні! Це я в інших питаю, котрих у партизанах я ні разу не бачив і навіть на станції на Знамен-ці не стрічав. Хто вони, питаю, що власть тепер держать, і куди ведуть?

Марко. Це робітничий клас, КаПебеУ, ЦеКа і ВУЦВиК.

Пархімча. Не за Петровського питаюсь, а за тих, що у нас тут. Та й за Петровського не побоюсь спитати. Н и к а н д е р. Ану! Ану! П а р х і м ч а. Як він там поживає?

з

Дідок у дверях, посмалені цигаркою жовто-сиві вуса, два кущики

сердитих брів:

— Я б за його не так спитав... Никандер. Ану, діду Неведик! Ану, як? Н е в е д и к. Що він собі думає, що в людей он знову двори перекопують і в хатах, і в душах риються?

4

Баба О к с а н а з порога. За нею дівчина в коротенькій спідничці.

Оксана. По три роки, катюги, у ямах гноять та гноять. Із землі гнойовище зробили. А ти за них заступаєшся?

Неведик. Не в тебе питаюсь, а в Петровського! Оксана. Не тобі й кажу, а Петровському. (До Марка). Здрастуй, Марку! Впізнаєш? Марко. Баба ж Оксана...

Оксана. Що побила тебе раз за те, що в церкві сміявся. Ще хлопчиком був, а я теж тоді дурна та темна була, обманові вклонялася, під попівською патрахіллю мало не ввесь вік свій вистояла — така була, а тепер вже не така... Членка колективу й делегатка жінвідділу...

Неведик. Оновилася!

Оксана. Еге ж. Здрастуй, Марку! (До Неведика). Тільки й життя побачила за Радянської влади, а він і цю лає...

Неведик. Бодай його й не бачити.

Оксана. Ану, ще що скажи!

Неведик. Туди його, розтуди. Табаку нема!

Оксана. І без нього в тебе повно диму в голові — мовчи! (До Марка). Здрастуй! Прийшла привітати. Ще й дочку мою привела — приймачку. Ти її не знаєш — На-дійка. На хуторах у кулака Бинди сирітка служила, дак я її за дочку взяла голодного року, як вигнав. Хорошая дочка, от!.. До комсомолу вже оддала...

Марко (посміхаючись до Надійки). Чого ж це ви Дмитрика до себе не приймаєте? До комсомолу?

Н а д і й к а (серйозно). А він сам хіба про це вам не сказав?

Дмитри к. Я нічого не казав! І нічого не скажу про це... Ні слова! І не тому, що боюсь сказати про ваші підстави...

Ільченко. Що батько твій, мовляв, колишній кулак. Колишній — так! Хоч в кулаці й мозолі були, на кулаці й сльози тер, та вже нехай буде так: був кулак. А тепер же як, спитай. Сьомий рік отець живе як середняк, якщо не бідніше, сьомий рік голосує за Радянську владу, за кооперацію, продподаток перший одвозить, на школу дає, а про МОДР один сливе такий, що не забуває мене, скажи, в піонери перший прирадив — то чого йому не дають дороги до соціалізму?

Дмитри к. Я казав уже вам, тату, що на ту дорогу у вас анкети од революції нема. Соціальний стан — колишній кулак. Зазнавали пересліду од царської влади — ні. Брали участь в реврухові — ні. У Червоній Армії були — ні. То чого й дивуватися тепер, коли ви питаєтесь і вам кажуть — ні!

Ільченко. Ну гаразд! Нехай мені од революції довіку тепер буде — ні. До смертної межі. А тобі за віщо, молодая зміно? От ти був у піонерах. Три роки вибігав...

М о т р о н а. Батькові вибивав очі колишнім хазяйством. Хату хотів спалити за те, що краща на кутку, попа в хату не пускав...

Ільченко. Ну от. Три роки отак піонерив, а доріс до комсомолу,— не приймають. Дальше рости не дають. Дак оце спитай нарешті у нашого свата Марка — за віщо? Чого? Ти ж без старорежимного горба на спині, воюєш за нове, то чого? (По паузі). Не хочеш? Тоді я спитаю. (До Марка). Скажіть, будь ласка, хоч мені чого? за віщо?

Глянули всі на Марка. Ждуть на відповідь. Мотрона насіння лускала — перестала.

Марко (до Надійки чи то в жарт, чи серйозно), Ну, от чого?

Н а д і й к а. А того, що Дмитрик ще не наш. Ми ж йому казали: у тебе ще індивідуалізму багато, думання тільки про себе та щоб всіх нас перегнати, випередити...

Дмитрик. І пережену!

Н а д і й к а. Хіба що в науках, та й то не всіх, бо всіх нас перегнати, випередити тепер вже не можна!

Оксана. Дзуськи!.. (До всіх). Перший годочок до комсомолу ходить, а вже анеміз з нею перейшли, всю ан-тирелігію. І не вірю я тепер ні в бога, ні в чорта, ні в духів, ні в позадухів, от навіть пророк Зосима йде, то й йому скажу, що не вірю, хоч як він праведно не живе!

5

Пророк 3 о с и м, сухотілий, ще не сивий дід з темно-цинамоновим, як у візантійського святого, обличчям. Очі глибокі, без усмішки. Голос дихавичний: