16
Напнувшись мішками, ніби капюшонами, завились рибалки.
Дідок (крикнув, аж Секлета Семенівна ойкнула). Ай, дощик, Хведоре!
Рудий. Не дощик, а абсолютний дощара. (До Гуски, посміхаючись). Ну що ж, революція така у природі, що амінь тепер вашому диханню?
Гуска (підвівши руки). Амінь. Беріть мене!
Д і д о к. А ми рибки вам принесли.
Г у с к а. Не треба!.. Я й так уже знаю, хто ви такі. Беріть мене!
Дідок (сміючись). Та препорція така виходить, що доведеться тепер до себе забрати, щоб пересиділи, Хведоре, га?
Секлета Семенівна. Як ви так — то беріть усіх нас.
Рудий. Узяти-то так, та куди ми їх всіх посадимо, Марковичу? І човен малий, і кватиря у нас не кватиря, а ці#ая житловая криза— курінь же!
Гуска. Все одно... Пропала Росія... Погасла різдвяна зоря, а Маргаритка здохла!
Рудий. Росія навпаки тепер — не пропаде. То була Росія мать-перемать, а тепер — еРеСеФеСеР і соціалізм!
Гуска (аж скрикнув). Не треба мені вашого соціалізму, дайте мені пару старорежимних галош! У мене ось ноги промокли-с!
Рудий. Еге-е, Марковичу! Та в їхніх словах гідра контрреволюції дихає! А як ми ходили босі, ще й сьогодні босі, га! Та в підвал їх, а не в курінь, Марковичу! До міліції!
Дідок, сміючись, показав непомітно, мовляв, п'яний же як ніч.
Та од них не горілкою, а як двічі по два — контрою тхне!
Дідок. То вони вміють так пити. Не наш брат. (Понюхав тютюну, взяв під руку Гуску). Ну, ходімо, громадянине, чи як вас тепер! (Повів Гуску).
Гуска (звис на руках. Надгробним голосом). Отак загинув Гуска! Його величество Гуска-с!
17
З кущів раптом з'явилася Івдя. З другого боку Устонька, На-стонька й Пистонька.
Івдя (хрестячись). Свят, свят, свят!.. Заснула, а грім як грякне. Та куди ви?
Христонька. Нас беруть в міліцію, няню, Устонь-ко, Настонько, Пистонько!
Онисонька. До грамчеки беруть!
Настонька. Невже націоналізували? Візьміть і мене!
Рудий. Та тут їх цілая прорва!.. Куди ми їх?
Дідок. Та вже якось розсадимо! Хай ідуть!
Івдя (затрусилась, захрестилась). Святий Анико-воїне і з ним три звірі божії, молю, благаю вас...
Рудий (до неї). Ну нехай пани, а ви ж, здається, стара селянська женщина — і так допилася! Абсолютно стидно на вас дивиться! Не люди, а мікроорганізми!
Пішли, дощ перестав. Десь гукала, блукаючи, Охтисонька: "Ой П'є-ре-есере, де ви?" Ніби у відповідь їй закумкала самітна жаба.
Завіса