Український поет та перекладач античної літератури, Руданський Степан Васильович поєднував свої поетичні уміння з професією лікаря а також написанням сатир у класичному стилі на міжнаціональну та антиімперську тематику. Читаючи про таку різноманітну діяльності Степана одразу можна зрозуміти наскільки цікавою особистістю він був не тільки за часів свого життя, але й залишається по цей день.
$Ранні роки
Майбутній поет народився 25 грудня 1833 року (6 січня 1834) в селищі Хомутинці (нині Вінницька область) у доволі бідній родині священника. Вже змалку був дитиною з характером, та на все мав свій власний погляд, що можливо і стало причиною конфлікту який відбувся між ним та його батьком згодом. Щодо до батька хлопчика, то той завжди «тримав дистанцію» відносно односельчан, невідомо напевне у чому крилася причина цього, але можливо це пов’язано зі старим звичаєм у родині.
$Освіта
Спочатку маленького Степана віддали на навчання на дяка. Після чого він здобував освіту у Шаргородскій бурсі в період між 1842 – 1849 роками, па після опановував науку у Подільській духовній семінарії у Кам’янці – Подільському з 1849 до 1855 року. Саме в цей період між батьком й сином почало зароджуватися протистояння. До цього призвів його вступ до медико - хірургічної академії (яка перебувала на той час у своєму розквіті) у Петербурзі 1856 року, тоді як батько очікував що син навчатиметься у академії духовній. Це був перший відкрий крок зроблений Степаном наперекір батьківській волі.
Після вступу сюди ні про які нормальні відносини вже не могло бути й мови, батько Степана був обурений непокорою сина, припинив з ним усіляке спілкування та й більше того повністю перекрив тому фінансову допомогу. Але молодого юнака це не змусило відступитися. Він вступив до академії обравши лікарняний факультет. І цей вибір був цілком обдуманий, тому що з одного боку відгороджуваd хлопця від попівства, а з іншого відкриваd перед ним багато доріг, однією з яких був зв'язок з народом, спілкування, яке можна було направити на творчість. Отже бачимо, що для Степана медицина та творчість завжди були пов’язані та цікаві.
Тому і не дивно, що під свого навчання хлопець багато часу проводив за вивченням медицини та знайомства з роботами відомих літературних діячів та мистецтвом різних напрямів. Саме період навчання у Петербурзі став для хлопця розквітом його поетичної творчості. Знову ж таки невідомо, чи він завжди хотів стати письменником чи почав писати, саме тому що його батько був проти того взагалі і безкомпромісно.
Під час навчання тут Степан примкнув до гуртка українських письменників, який працював над видавництвом журналу «Основа».
З 1859 року твори Степана Руданського почали видаватися. І в цей же період у його поезії можна побачити деякі зміни, так, значно загострилися громадянські мотиви. Це прослідковується у таких його творах як: «До дуба» та «Гей, бики!», разом з тим відточується його манера написання віршів сатиричних та гумористичних, і як наслідок Степан став засновником нового жанру в українській поезії, а саме гуморески – співомовки написаній у формі вірша. Одночасно Степан працював над написанням різноманітних балад, ліричних віршів, казок, поем та над перекладами з інших мов.
Так, Степан вступив до академії, але все було не так гладко, якби того хотілося, і заплатив хлопець за відстоювання своїх бажань дорого. Почати з того, що за походженням Степан належав до духовного стану і духовна академія «мала на хлопця свої плани», а тому академія медико-хірургічна зарахувала хлопця як «вільного слухача» а це означало, що він не буде отримувати стипендію, а якщо цей факт поєднати з тим що батько залишив його без матеріальної допомоги, то бачимо що Степану довелося нелегко, якщо не сказати, складно. Та хлопець не збирався миритися з таким положенням речей. Він швиденько взнав що саме потрібно для того щоб стати повноправним студентом і взявся це виконувати. Для початку йому потрібно було вийти з духовного стану. Степан якнайшвидше подав клопотання і вже у березні 1856 року на засіданні святійшого синоду його запит було схвалено і передано для оформлення у Подільську консисторію. Однак тут не спішили давати відповідь і тільки у вересні 1856 року Степан нарешті одержав свідоцтво яке засвідчувало те що він вийшов з духовного стану. Після цього, він став студентом «як усі» і почав отримувати стипендію. Однак, вона не покривала усі фінансові витрати, через що хлопець жив на околиці міста у неблагополучному районі серед бідноти та не дуже хороших людей. А заробляв собі на шматок хліба даючи приватні уроки. Про своє нелегке студентське життя Руданський повідав у автобіографічному вірші «Студент» написаному у 1858 році.
$Творчість
У році 1861 Степан Руданський закінчив з горем пополам «своє дороге навчання», та одразу був направлений на роботу на південне узбережжя Криму повітовим лікарем. Також таке назначення було пов’язане з тим що у Степана було захворювання легень. Так в період між 1861 по 1873 роками поет працював лікарем у місті Ялта, та приватним лікарем князя Воронцова. Разом з тим він був долучений до праці по благоустрою міста, а також деякий період займав посаду мирового судді Сімферопольсько - Ялтинської мирової округи. Серед його інтересів також були археологія та етнографія. В цей період вирішив та незабаром знову почав займатися фольклорними заняттями які свого часу мусив покинути. Перекладав та багато писав. Великий вплив на творчість Степана Руданського мали поет Петро Ніщинський, художник Іван Айвазовський, історик Микола Костомаров, яких поет до речі знав особисто. Спілкування з ними підтримувало в Степанові його творче натхнення, зацікавленість у живописі, до старовини та народної творчості. Але найбільше уваги та часу під час роботи в Ялті письменник все-таки приділяв перекладам античної та російської літератури, серед яких є Вергілій, Гомер та Лермонтов.
Якщо ж говорити про вірші Степана то спочатку то були романтичні балади, такі як «Розбійник», «Вечорниці» та інші. Через деякий час напрямок його творчості було направлено на громадянську поезію у якій поет відкрито засуджував кріпацтво: «Над колискою» , «Не кидай мене». Також у своїй поезії поет часто згадував минуле свого народу, про це свідчать, історичні поеми «Віщий Олег», «Апостол» та інші. Руданський свої твори подавав у видавництва у формі збірників написаних від руки, і хоча цензура «як тільки могла гальмувала» їх видання, але все-таки не забороняла, що давало змогу поціновувачам творчості письменника читати його поезію. Називав Степан свої збірники співомовками, а відкриваючи їх можна було прочитати гумористичні вірші, тематичні жарти і приказки, не тільки про панів, але і про чортів. Серед таким співомовок можна відмітити: «Пан та Іван в дорозі», «Баба в церкві» , «Зайшов німець раз на баль» та інші.
Не потрібно плутати співомовки Степана з тими терміном «співомовки» який надав гуморескам свого часу І. Франко. Манера написання Руданським була дійсно новим видом віршованої поезії, якої до нього в українській творчості просто не існувало.
Більшість творів Степана була опублікована посмертно, а під час життя надруковані були лише деякі: у Петербурзькому тижневику «Русский мир», у двох номерах «Основи» у 1862-му, та у львівських журналах «Правда», «Зоря» та Киевская старина».
Перша публікація саме «Співомовок» як окремої книги була здійснена Оленою Пчілкою у 1880 році. Книга містила 28 віршів, та друкувалася під псевдонімом «Н-й Г-ь Волинський» (Невеличкий гурток волинський).
У ліричних віршах які вийшли з - під пера письменника, таких як «Чорний колір», «Ой, чому ти не літаєш» та ін. , читач може відчути на собі усе пережите не лише особисто письменником горе, але й почуття людей яким доводилося виживати у ті нелегкі часи.
Серед перекладів які належать до літературної спадщини та були опубліковані уже після смерті Степана можна відмітити: «Слово о полку Ігоревім», частина «Демона» Лермонтова та інші. Опублікувати їх вдалося лише у 1972 році, оскільки після його смерті вони спочатку знаходилися у приватній власності, а вже через деякий час стали доступними для вивчення фольклористами.
$Особисте життя
Якщо у професійній сфері Степан був влаштований, то особисте життя в нього не задалося. Вступ до Петербурзької академії не тільки остаточно «вбив клин» між ним та батьком але й «забрав» кохану дівчину, адже поет мусив полишити свою першу любов – Марію Княгинецьку, до якої він і звертався у своїй широковідомій пісні «Повій вітре, на Вкраїну». Звичайно Степан мав захоплення під час навчання у Петербурзі, які згадуються у записі у щоденнику від 1861 року та у вірші « Іще вчора ізвечора». В період роботи в Ялті незважаючи на те, що праця була не завжди легкою і віднімала багато часу, Степан почувався самотньо, і саме це стало причиною того, що він розпочав стосунки з багатодітною вдовою. Сказати що саме вони позбавили його від самотності неможливо, бо це не так, та чи й були вони йому потрібні насправді? Адже єдиною пристрастю поета так і залишалися мистецтво та поезія. Нажаль ні часу ні сил для цього у нього вже не було.
$Смерть
Смерть застала Степана у Ялті 3 травня 1873 року, і була звісно передчасна. І причина тому не тільки його хвороба яка «ходила за ним по п’ятами» ще зі студентських років, але й постійні стреси через нападки від начальства та проблеми з ялтинським спекулянтами та контрабандистами які більш ніж 10 років цькували та отруювали життя Степана. Пік його цькування припав на 1872 рік і співпав із спалахом епідемії холери. Тоді на плечі Руданського лягли обов’язки карантинного лікаря, і він взявся знищувати осередки хвороби. Організм письменника був уже ослаблений, а тут ще й постійний контакт з хворими, тому немає нічого дивного що Степан і сам захворів. І як наслідок – туберкульоз. Поет відійшов у інший світ на тридцять дев’ятому році життя.
Цікаві відомості про Степана Руданського:
1. Доволі часто він відвідував різноманітні ярмарки та вулиці де жили прості люди, з ціллю послухати їх манеру говорити, історії які вони розповідають, прислів’я так приказки, які ретельно записував та скоріш за все використовував у своїй творчості.
2. Письменник припинив писати задовго до своє смерті під страхом втратити роботу, адже на нього постійно доносили начальству «зацікавленні» у його звільненні особи.
3. Цікаво що у кохану Степана, Марію був також закоханий його товариш Іван Квартирович. Перед від’їздом до Петербургу Руданський заручився з Марією, а Іван з горя вирішив піти у монахи. Але життя усе розставило на свій розсуд. Оскільки Степан ослухався батька та вступив до медико – хірургічної академії Марії заборонили навіть просто спілкуватися з ним, не то що одружуватися. Іван скориставшись ситуацією повернувся додому та одріжився на ній.
4. У деяких творах Степана можна неозброєним оком побачити непристойний зміст. Однак, в цілому таких творів небагато, та і ті що є такі через те що письменник цитував московитів. Але не дивлячись на це саме через сороміцький зміст деякі його твори були заборонені до публікацій.
Степан Руданський точно залишиться у спогадах та думках багатьох людей на довгі роки, тому що був не тільки цікавою та різносторонньою людиною, яка подарувала нам неперевершені твори, а ще й тому що він свого часу «у всіх кольорах» розказав та описав наших ворогів. Ворогів які були за часів його життя, та тих самих, які існують і сьогодні. Степан через свою творчість «відкриває людям очі» та ніби повз роки говорить, що не потрібно забувати, що до правди та справедливості, хоч як би це не було прикро потрібно добиратися через перепони, але разом з тим ніколи не потрібно здаватися, а рухатися тільки у перед!