Федір Михайлович Достоєвський(1821–1881) – видатний російський прозаїк, мислитель і публіцист, творець проблемного поліфонічного роману, характерна риса якого полягає в автономному, рівноцінному звучанні голосів героїв, незалежному від точки зору письменника. Достоєвський – перший представник персоналізму у російській літературі. У його творах висвітлюється трагічна самотність людини, суперечливості її свідомості і підсвідомості. Значною мірою Достоєвський створив підґрунтя для розвитку екзистенціалізму – «філософії болю», а також фройдизму. Його наступниками у розумінні катастрофічності стану світу і людини у ньому була низка знакових письменників європейської літератури (Т. Манн, А. Камю, Ж. -П. Сартр, М. Бердяєв та ін. ). Творчість Достоєвського є наскрізь людиноцентричною. Слід відзначити: його герої нерідко не наділені чіткою соціальною конкретикою, вони демонструють людськість як таку. У творчості Достоєвського виразно прослідковується так званий «петербурзький міф» – столиця імперії у прозі письменника набуває персоніфікованого образу, стає окремою дійовою особою. В цьому ключі Достоєвський, як письменник-урбаніст, є продовжувачем традицій, започаткованих Ч. Діккенсом, В. Гюго та О. Бальзаком.
Достоєвський був новатором традицій російського реалізму, щоправда, сучасники не оцінили його заслуги у цьому руслі. З його іменем пов'язаний феномен «достоєвщина в літературі», вперше зафіксований у словнику Д. Ушакова (1935 р. ). У словнику подано два значення – 1) психологічний аналіз у манері Достоєвського, з відтінком осуду, 2) душевна неврівноваженість, гострі душевні переживання, які характерні героям письменника.
а) ранні роки
Майбутній письменник народився 30 жовтня (11 листопада) 1821 р. у Москві у збіднілій дворянській сім'ї. Достоєвський був другим із семи дітей. Батько працював хірургом у лікарні для малозабезпечених. Мати – Марія Достоєвська (Нечаєва), яка походила з купецького роду, померла, коли Федору було 16 років. Старших синів батько відправив у пансіон К. Ф. Костомарова. Відтак Федір з братом Михайлом переїздять у Петербург.
б) освіта
Достоєвський навчався в Інженерному училищі у Петербурзі, де вивчав геометрію, фортифікацію, французьку мову, вітчизняну та світову історію, літературу. Військова кар'єра мало приваблювала Достоєвського, у відставку він вийшов у чині поручника і розпочав нове життя – літературна діяльність поглинула його повністю.
в) творчість
Літературне покликання Достоєвського проявило себе уже при перекладі «Ежені Гранде» Оноре де Бальзака, яке він здійснив 1844 року. Згодом приходить і визнання, причому, фактично з дебюту – першого роману «Бідні люди» (1846 р. , надрукований у «Петербурзькому віснику»). У російській літературі твір став новаторським, позаяк його головна героїня – горда, сповнена самоповаги і гідності «маленька людина».
Блискучий літературний злет був перерваний тривалим ув’язненням. 1848 р. Достоєвського заарештували за приналежність до таємного гуртка Петрашевського і засудили до страти. В останній момент розстріл замінили каторжними роботами строком на 8 років, а пізніше імператор Микола І ще раз пом'якшив вирок – чотири роки каторги та військова служба рядовим солдатом. Згодом, у романі «Ідіот», Достоєвський передасть свої почуття від пережитого у монолозі князя Мишкіна, котрий протестував проти смертної кари.
Поневіряння на каторзі та солдатська служба – ці дев'ять важких років позначились не лише на світогляді, але і на здоров'ї Достоєвського. Письменник отримав досвід спілкування з найрізноманітнішими злочинцями, побачив та відчув чимало виявів духовних і фізичних мук. Перебування на засланні в Омську Достоєвський описав у «Записках з Мертвого дому». Письменник потратив немало часу, аби перебороти вороже ставлення до себе як дворянина серед загальної маси в’язнів.
До 1854 р. Достоєвський перебував у засланні в Омську, відтак його направили у 7-ий лінійний сибірський батальйон для проходження служби рядовим солдатом. Після смерті імператора Миколи І (1855), письменник написав вірш віропідданського характеру, присвятивши його вдові імператириці Олександрі Федорівні. Згодом, завдяки клопотанням командувача окремим Сибірським корпусом генерала інфантерії Г. Гасфорта, Достоєвського перевели в унтер-офіцери. Сподіваючись на помилування від нового імператора, письменник написав листа своєму товаришу генерал-ад'ютанту Едуарду Тотлебену з проханням, аби той поклопотав про нього в імператора. Тотлебену під час особистої аудієнції в Олександра ІІ вдалося добитись помилування. Колишні «петрашевці» отримали прощення у день коронації нового імператора (1856 р. ). Проте за письменником таємно стежили, аби пересвідчитись у його благонадійності. Повну амністію (з правом публікувати твори) Достоєвський отримав 17 квітня 1857 року (згідно імператорського указу декабристам і петрашевцям поверталось право дворянства).
1859 року Достоєвський з дружиною та прийомним сином Павлом, знову-таки завдяки старанням друзів, покидають Семипалатинськ, де письменник відбував службу, і повертаються в Петербург. Вдома він одразу взявся за літературну діяльність, разом з братом Михайлом розпочав видання часописів «Час» (1861-1863) та «Епоха» (1864-1865).
Влітку 1862 року Достоєвський вперше вирушив у мандрівку в країни Західної Європи – Німеччину, Францію, Англію, Швейцарію, Італію та Австрію. Письменник, в першу чергу, мав відвідати курорти і підлікуватись, проте в Баден-Бадені його більше захопила рулетка. Востаннє Достоєвський грав у рулетку 16 квітня 1871 р. у Вісбадені, і після програшу таки переборов у собі пристрасть до гри. Своїми враженнями від країн Західної Європи письменник поділився у циклі нарисів-есеїв «Зимові замітки про літні враження».
1864 року у житті Достоєвського стається чергове потрясіння – помер його брат Михайло та дружина. Письменник у цей період живе бідно, зокрема, через свій азарт до рулетки. Він часто програє і влазить у борги. 1860-1864 рр. у житті Достоєвського стали часом переоцінки цінностей, за його ж словами – «переродженням переконань». Результатом цих пошуків слід вважати повість «Записки з підпілля» (1864), написану у жанрі сповіді. Твір знаковий тим, що чи не вперше в літературі настільки глибоко було зображено антигероя у стилістиці «потоку свідомості».
Критики вважають «Записки з підпілля» прологом до романів «Злочин і кара» (1866), «Ідіот» (1869), «Біси» (1872), «Підліток» (1875) та «Брати Карамазови» (1879-1880). Кожний твір із цього «п'ятикнижжя» є оригінальним типом поліфонічного роману. Вершиною романістики Достоєвського справедливо називають «Злочин і кару». У романі «Ідіот» письменник звернувся до класичної теми у світовій літературі – образу прекрасної позитивної людини, морального ідеалу. Найбільш неоднозначне враження у критиків викликала поява роману «Біси». Це – роман–«памфлет», у якому гостро засуджено вседозволеність, анархізм і екстремізм.
Достоєвський, через певні обставини із правами на роман «Злочин і кара», частини якого він опублікував у видавця Ф. Т. Стелловського, пише роман «Гравець». Аби полегшити собі роботу, він наймає стенографістку – Анну Григорівну Сніткіну, з якою пізніше одружується. Сніткіна-Достоєвська допомогла письменнику вилізти з матеріальної скрути і впорядкувати фінансове становище. Відомо, що письменник майже постійно писав у борг, тобто під аванс, взятий у видавця. Останні роки письменника були особливо плідними. Він поселяється с дружиною у місті Стара Русса Новгородської губернії. Саме тут він написав «Щоденник письменника». У 1877 р. Достоєвський став член-кореспондентом Петербурзької академії наук. У 1878 році імператор Олександр ІІ запросив його на аудієнцію, познайомив з царською сім'єю.
Світове визнання до Достоєвського прийшло після появи «Братів Карамазових». Письменник запланував створити фундаментальний твір про «відновлення» загиблої людини. Роман вражає масштабністю – у ньому автор роздумує над долею Росії і всієї людської цивілізації.
Роман «Брати Карамазови» незавершений. Вперше його опублікували у грудні 1880 року. Через місяць Достоєвський несподівано помер.
г) особисте життя
У засланні, перебуваючи на службі у 7-му лінійному сибірському батальйоні, письменник познайомився з Марією Ісаєвою (дружиною колишнього чиновника з особливих доручень), з якою у нього почався роман. 1857 р. чоловік Марії помер і Достоєвський одружується з нею.
Під час другої подорожі країнами Західної Європи влітку 1863 р. Достоєвський більшу частину часу провів з Апполінарією Сусловою, з якою зустрічався і пізніше (у Вісбадені 1865 р. ). Своє захоплення рулеткою, любовні пригоди з Аполлінарією Сусловою, труднощі у стосунках з нею письменник описав у романі «Гравець».
1964 року Марія Ісаєва померла. З наступною дружиною - Анною Григорівною Сніткіною - Достоєвський познайомився під час створення роману “Гравець”.
д) смерть
Федір Достоєвський відійшов у засвіти28 січня (9 лютого) 1881 року через різке загострення емфіземи. Криз наступив після скандалу із сестрою Вірою Михайлівною, яка наполягала, аби брат відмовився від спадщини, що залишилася після тітки А. Ф. Куманіної.
Похований в Олександро-Невській лаврі.
Цікаві факти
·Предки Достоєвського тривалий час проживали на Волині. Серед них – Данило, який 1506 року отримав у володіння село Достоєво (Пінщина). Звідси – назва роду Достоєвських. Нині село належить до Іванівського району Брестської області Республіки Білорусь. Предки великого письменника, щоправда, проживали більше не в Достоєві, а на Ковельщині. У 70-х рр. XVI ст. тут проживав Феодор Достоєвський, який перебував на службі у князя Андрія Курбського. Маєтності на Ковельщині Достоєвські продали 1775 р. Прадід письменника Григорій Гомерович переїхав до Янушполя, де став священиком (уніатським, себто греко-католицьким). Його син, дід Федора, Андрій був священиком на Поділлі (с. Війтівці) упродовж 1782-1820 рр. , проте був змушений перейти на православ'я (Брацлавське воєводство унаслідок другого поділу Речі Посполитої 1793 р. перейшло до Російської імперії). Батько письменника Михайло також готувався стати священиком, навчався в Подільській семінарії в Шаргороді. Звідти його, як одного із кращих учнів, відправили на навчання у Москву у Медико-хірургічну академію.
·Чотири романи Ф. Достоєвського – «Злочин і кара» (1866), «Ідіот» (1869), «Біси» (1872) та «Брати Карамазови» (1880) увійшли до списку 100 найкращих книг усіх часів за версією Норвезького книжкового клубу. Жоден інший письменник у списку не згадується чотири рази.
·Достоєвського можна вважати людиною «без минулого». Він не знав дівочого прізвища своєї матері, сумнівався у тому, як по-батькові був його дід. Уже в п'ятдесятилітньому віці він став цікавитися батьківським маєтком, у якому провів дитячі роки, родичами. Пошуки Достоєвський вів недовго і в дивний спосіб – розмістив в газеті оголошення, проте на нього ніхто не відгукнувся.