І ти... З царем отим і богом<br />
Давно вже заодно ти!<br />
Не знаю я його, небого.<br />
І півень – із темноти!

Цей спів, це крильне лопотіння,<br />
Ця жінка з-за одвірка...<br />
Згадав – подався десь у тіні<br />
І розридався гірко.

...Чи й наше серце, брате Петре,<br />
Те каменем лежаче,<br />
Колись у темряви і нетри<br />
Так само не заплаче?

Міттенвальд, 1946.