Розважна будь, моя Скорбото! В неспокої<br />
Ти звала Вечір; він спускається; він тут;<br />
Кладе на місто тінь густі свої навої,<br />
I буде мир одним, і другим — біль і труд.

В час, коли Втіха, кат без милості малої,<br />
На бенкети бичем жене низотний люд,<br />
Щоб жниво раб зібрав для совісті гризької,-<br />
Скорбото, руку дай, ідімо від отрут!

Глянь, як киває нам з балконів хмар стемнілих<br />
Усопших Років ряд в убраннях застарілих,<br />
Як Жаль з глибоких вод нам усміх подає;

Як Сонця попели в могилу сходять кротку<br />
I як на сході Ніч, мов саван, постає,-<br />
О, слухай, дорога, її ходу солодку!



Переклад М. Зерова