Зонька
Зонька
В.Ц.
Маленький хлопчик пас верблюда.<br /> То був життя його прелюд.<br /> Верблюд довірливий, як люди.<br /> І терпеливий — як верблюд.
Було це десь там, біля Таврії,<br /> в степах, де гнеться ковила,<br /> де обрій піниться отарами, —<br /> колега коника й вола,
горбате диво, привид Азії,<br /> сумирний жовтий страхолюд,<br /> з якоїсь придбаний оказії, —<br /> іде під вербами верблюд!
Собаче кодло сполошиться,<br /> тікає кішка на вербу.<br /> Нахарапуджена лошиця,<br /> рвонувши, виверне гарбу.
А він іде, не ображається.<br /> Скубне травинку на гарбі.<br /> А він іде — як увижається<br /> степам, і людям, і собі...
В степу верблюдові роздолля,<br /> він каже хлопчику: диви,<br /> така скупа на щастя доля<br /> послала стільки нам трави!
А хлопчик згорнеться калачиком,<br /> уткнеться в шерсть йому стару.<br /> Малює сон веселим квачиком<br /> і Самарканд, і Бухару.
Заходить сонце. Чорні круки<br /> сидять на плечах скіфських баб,<br /> і вечір гріє сині руки<br /> над жовтим вогнищем кульбаб.
Червоний гребінь горизонту...<br /> Кирпатий босий бедуїн...<br /> Чомусь верблюда звали Зонька.<br /> Він був з далеких десь країн.
Тварина добра, неледача,<br /> на все дивився зверху вниз.<br /> Цікавість — хиба його вдачі,<br /> тому і вовк його загриз.
Ох, Зонька, Зонька, тигр — це краще.<br /> А вовку хитрість в голові.<br /> Підкрався, хижий, скімлив, лащивсь.<br /> Вищить, качається в траві.
Отак він Зоньку й заморочив.<br /> Цікаво Зоньці: що воно?<br /> Верблюд схилився — вовк доскочив...<br /> Все так недавно, так давно!..
Степи, степи, стерня та роси.<br /> Веселка в літа на брові.<br /> Маленький хлопчик став дорослим.<br /> ...А вовк качається в траві.