Ну й ловко грає Андрiйко на пищику! Ви нiколи не чули, як вiн грає? Пищик у нього як живий. Схоче Андрiйко — i заспiває вiн у нього тоненько-тоненько, як комар. Схоче — обiзветься товсто, загуде, як джмiль. А буває, закукурiкає, як молодий пiвник, — i голосисто, i трошки хрипло. А подумати тiльки — звичайний пищик iз стручка жовтоï акацiï! Та самий стручок не засвистить, хоч дмухайте в нього цiлий день! Треба вмiти зробити з нього пищика. Андрiйко робить так. Зiрве стручок, який повнiший, тодi розкриває його. Тiльки обережно розкриває, щоб, бува, не вiдломилась половинка вiд половинки. А тодi вишкрябає нiгтем iз стручка насiння i знову стулить обидвi половинки. Ось вам i готовий пищик! Тепер тiльки взяти кiнчик його в рот i дмухати. Всiх своïх товаришiв у дитячому садку навчив Андрiйко робити пищики. Добре, що в дворi акацiï багато. Коли ж набриднуть пищики, дiтвора прополює квiти на клумбi, грається в м'яча або вихователька Марiя Семенiвна читає з книжки якусь цiкаву казку. А от як приходить Андрiйко додому, то вже й не знає, що йому робити. А що ж, коли нiякоï роботи йому не дають у колгоспi. Малий ще. Трактором орати не вмiє, комбайном керувати теж iще не навчився. Правда, комбайнер дядько Овсiй обiцяв навчити, та то тiльки так, аби було сказано. Ну, от i лишається хлопчиковi тiльки на пищику пищати та робити прискавки з дудок болиголова. Правда, iншi дiти ще виуджують з нiрок павукiв-тарантулiв. Почеплять на нитку воску i — в нiрку. Дратують павука, доки вiн не вчепиться у вiск. Тодi тiльки — сiп! I вже витягли павучище! Але Андрiйко павукiв не ловить. Вони страшнi, сiрi, у них аж вiсiм волохатих нiг, i до того ж усiм вiдомо, що вони отруйнi. Так що боïться ïх ловити Андрiйко. (Тiльки ж, будь ласка, нiкому про це не кажiть, а то Андрiйко розсердиться. Вiн вважає себе дуже хоробрим.) От одного разу прийшов хлопчик iз дитячого садка. Сонце ще не сiло. Батька й матерi не було вдома, припiзнились на роботi. Старшi хлопцi побiгли купатися. Дiд Лука плете вершу, дядько Степан на пасiцi. Усiм є робота, одному тiльки Андрiйковi нема чого робити. Ну, вiн устромив у рот пищик i вийшов на вулицю. А навпроти в кузнi стукає молот. Зазирнув хлопчик у кузню. Молот — бум, бум — б'є по розпеченому куску залiза, що його тримає довгими клiщами Микола, старший брат Андрiйкiв. — Дай я подержу! — гукає Андрiйко. Микола озирнувся: — Ану, йди звiдси! Бо ще обпечешся. Ну, звiсно, дорослим усе можна: i в кузнi кувати, i трактором орати, i комбайном пшеницю косити. А як малому — то нiчого не можна. А хiба ж Андрiйко не зумiв би подержати клiщами кусок залiза на ковадлi? Дуже просто! I зовсiм не обпiкся б. Та що ж поробиш! Поплентався Андрiйко далi, пищик обзивається на всю вулицю. Куди ж пiти? — думає хлопчик. I враз вирiшує: Пiду на птахоферму. У, там дуже цiкаво! Якi там кури! Всi бiлi, як снiг, сокорять, кудкудачуть, а пiвнi кукурiкають — такi голосистi! Птахофермою завiдує бабуся Олена Григорiвна. Чув хлопчина, як казали люди, що в неï на птахофермi кури золотi яєчка несуть. Прийшов Андрiйко на птахоферму. Вiдчинив хвiртку i просто — у двiр. Так ураз i потрапив у курячу краïну. Ой, скiльки ж тут було курей! Куди не глянь — кури. I в той бiк — кури, i в цей — кури. I ген, аж туди, де верба росте, — i там кури! Усi бiлi, з червоними гребiнцями. В одних гребiнь угору, в iнших звисає, як сережка. Ця курка щось клює, iнша щипає якусь билинку. А одна все бiгає за подружкою, намагається вiдняти в неï черв'яка. Але подружка — моторна, не випускає здобичi. Де не взявся пiвень — теж бiлий, тiльки дуже хвостатий, як скочить на корито, як кукурiкне! Це вiн поздоровкався зо мною, — подумав Андрiйко, встромив у рот пищик та як запищить! Що тут сталося! Всi кури так i чкурнули на всi боки! От iще, якi полохливi! Цищика не чули, чи що? В цю хвилину хтось закахикав — кха-кха, i на порозi з'явилася бабуся Олена Григорiвна. — Хто там порушує порядок? — спитала вона i приставила до очей долоню, щоб краще роздивитись Андрiйка. А в другiй руцi вона тримала торбинку. От Андрiйко пiдiйшов ближче i чемно привiтався: — Здрастуйте, бабусю! Я нiчого не порушую, це пищик. Такий уредний. Голосистий, як отой ваш пiвень! Тут Олена Григорiвна й упiзнала хлопчика. — Здоров, Андрiйку! Давно тебе не бачила. Що поробляєш? Може, тебе вже бригадиром настановили в колгоспi, а я й не знаю? — Нi, я на комбайнера скоро вчитимусь, — сказав Андрiйко. — А зараз нiякоï роботи в мене немає. — Отакоï! Виходить, що ти байдики б'єш? — Е нi, я в дитячий садок ходжу i на пищику граю. Ось послухайте. Хлопчик хотiв уже взяти пищика в рот, та бабуся руками замахала: — Годi, годi, не треба! Чула вже! Ти менi всiх курей розколошкаєш. Якщо хочеш, я тобi дам справжню роботу. — Роботу? — так i кинувся Андрiйко. — А яку? — Яку роботу? Кха-кха... Допоможи курей нагодувати. I вона простягла Андрiйковi торбинку, а в нiй був ячмiнь. Хлопчик набирав повнi жменi зерна i розсипав його по кормушках, гукаючи: Тю-тi, тю-тi, тю-тi! Сколихнулась, заметушилась уся куряча краïна. З усiх нiг кинулися кури на голос. Оточили Андрiйка, хапають ячмiнь, просто з-пiд нiг, а один пiвник аж пiдлетiв, хотiв клюнути зернину iз жменi. Спорожнив хлопчик торбинку, а Олена Григорiвна приказує: — Молодець, Андрiйку! Я й не знала, що ти такий беручкий до роботи. Де ж ти навчився курей так годувати? — Яка там наука? — з погордою вiдповiв Андрiйко. — Бачив, як мати годували. Тiльки в нас пiвня треба вiдганяти, бо вiн такий ненажера, враз усе зерно похапає. — Ну, коли так, — сказала Олена Григорiвна, — то дам я тобi ще одну роботу. Моя помiчниця сьогоднi захворiла, то ти допоможи менi. Ось вiзьми сито та ходiмо зо мною в сарай по-збираємо яєчка. Тiльки гляди, щоб не розбив жодного! У такому великому сараï Андрiйко ще нiколи не був. Вiн з цiкавiстю розглядався на всi боки. Пiд стiнами у два ряди стояли клiтки. ïх було багато, а скiльки — невiдомо, бо Андрiйко вмiє рахувати тiльки до двадцяти. — Ой бабусю, скiльки тут клiток! — гукнув хлопчик. — Нащо вони? — Тихенько, Андрiйку, — каже бабуся. — Не вигукуй, руками не махай! А навiщо клiтки, зараз сам побачиш. Глянь лишень на оту курку... Дивиться хлопчик: пiдiйшла курка до клiтки, зазирає у вiдчиненi дверцята. I лiвим оком, i правим, — витягла шию, в один бiк зиркнула, у другий, немов роздумує: чи зайти ïй усередину? А тодi обережно ступнула вперед — ще раз, ще раз ступнула... I тiльки опинилась у клiтцi, дверцята тихенько — хлоп! Самi-самiсiнькi зачинились за нею — без шуму, без грюку, навiть не рипнули! Ще бiльше здивувався Андрiйко, а бабуся Олена Григорiвна усмiхається: — У нас кури в клiтках несуться, хлопче. Як увiйде курка в клiтку, то вже не вискочить, аж доки не випустимо ïï та не запишемо, яка курка знеслася. Назбирав Андрiйко з бабусею багато яєць, жодного не розбив. А якi вони — всякi, всякi! I круглi, i довгастенькi. В одних шкаралупа темнiша, а в iнших зовсiм бiла. Правда, золотих яєчок хлопчик не знайшов, бо то ж тiльки в казцi розповiдається, як ряба курочка знесла золоте яєчко. Гордий та щасливий Андрiйко. А що, тепер i для нього знайшлася робота! Як iшов додому, подарувала йому бабуся найбiльше яєчко. Обережно принiс його Андрiйко, хвалиться батьковi й матерi, як годував на птахофермi курей, як збирав яйця. — А без мене не впоралась би з роботою бабуся! — розповiдає. — Авжеж! Курей багато, а бабуся Олена Григорiвна одна! Батько взяв яєчко, поклав на долоню та й каже: — А воно — не просте! Не просте, а золоте. — Не обманюйте, — махнув рукою хлопчик. — Я ж бачу, що воно бiле. — Е, нiчого ти не бачиш, — усмiхнувся батько. — А йди-но ближче. Вiн пiдняв яєчко проти електричноï лампочки. — Дивися! Глянув Андрiйко i аж рот роззявив з подиву. Просвiчує яєчко наскрiзь золотим промiнням, спалахує нiжним рожевим свiтлом. Зачаровано дивиться на нього хлопчик, а воно все так i сяє, так i горить! — Бачиш тепер, — смiється батько. — А ти не вiрив! Золоте яєчко, бо заробив ти його чесною працею, як справжнiй роботящий колгоспник. I всю нiч снилось Андрiйковi золоте яєчко. Воно сяяло ясним промiнням, i вiд нього було так свiтло в хатi, як вiд електрики. Часто тепер ходить на птахоферму Андрiйко, допомагає бабусi. А в дитячому садку вiн хвалиться таким, як i сам. малюкам: — Що без мене й робила б бабуся Олена Григорiвна! Ну, а пищикiв зараз Андрiйко не робить, бо стручки на акацiï вже засохли, поскручувались, i з них iз трiском вискакує дрiбне насiння. Замiсть пищика хлопчик знайшов iншу забавку: прикладе двома пальцями листочок до рота й кукурiкає, чистiсiнько як молодий пiвник. А йому весело вiдповiдають пiвнi з усiх дворiв. I тепер, коли хтось, бува, згадає в розмовi Андрiйка, то питають: — А який це Андрiйко? Чи не той, що принiс iз птахоферми золоте яєчко? За матеріалами: "Веселка". Книга для читання в дошкільних закладах. Упорядники: В.Д. Крушинська, Л.В. Кремсал, Л.В. Гураш. Художник Л.П.Гніппель. Київ, видавництво "Радянська школа", 1989, стор. 195 — 198.