Я нікому не суддя! і знаю<br />
тінь свою в тропі щоденній.<br />
Коло башти присудив до зламу<br />
грім — ялину, кору здерши.

Кору — збризнувши навкруг, як згубу<br />
царської парчі на трави:<br />
звідти з літер прочитай пробудну<br />
звістку про пишноти втратні.

При дощі, з краплистою вагою,<br />
в розтріски корона зверглась:<br />
звідти з ноток вимовляй терпкою<br />
згадку про шумке мізер’я.

З кожною грозою судьби дужчі —<br />
думку вчать: про вічні звіти.<br />
Осінь дожида! квиток доручить<br />
огняний — на вихід звідси.