Вчора вийшов я в садок...<br />
Зирк! — на яблуні синиця.<br />
Біга, плига, чепуриться<br />
І зриває щось з гілок!

Поруч з нею чорний шпак,<br />
Ввесь зігнувсь, як дід горбатий,<br />
Заялозений, кудлатий,<br />
В день ясний сидить, дивак.

Настовбурчивсь, як індик,<br />
Не радіє сонцю й волі,<br />
Підібрав він ноги голі<br />
І сховав углиб язик.

А синиця плиг та плиг.<br />
Що їй з того, що з ялинки<br />
Враз посиплються сніжинки,<br />
І зима тоді як сніг.

Шпак мов скеля мовчазна...<br />
Він заплющив одне око<br />
І замислився глибоко,<br />
А про що, і сам не зна.

Аж над самим вухом: "Кра!"<br />
Шпак одумавсь, стрепенувся,<br />
З жахом набік озирнувся<br />
Й дума: "Що там за мара?"

Розгойдався і пурхнув,<br />
Сів на дерево високо,<br />
Знов заплющив одне око,<br />
Скорчивсь, згорбивсь і заснув.