ЖОВНЯР

ЗА ПЛУГОМ

За горою, за лугом<br />
ходить жовняр за плугом —<br />
оре ниву не свою,<br />
добре, що в своїм краю.

Оре ниву і тужить:<br />
хто родині там служить,<br />
хто їй зоре і пожне,<br />
як не стане і мене?

Сонце гріє так мило,<br />
світ як золотем накрило,<br />
лиш далеко громи б'ють,<br />
людям жити не дають.

Станьте, коні вороні,<br />
бо є ями в загоні<br />
і могили на межі,<br />
ще й до того не чужі.

Тут гранати орали,<br />
тутки наші вмирали:<br />
за то поле, за село<br />
тут немало їх лягло.

Треба землю зрівняти,<br />
де орали гранати,<br />
всі ті рани на ріллі,<br />
що зробили люди злі.

Я ті рани загою —<br />
і слід щезне по бою;<br />
тут пшениця поросте,<br />
синій блават зацвіте.

А вояцькі могили<br />
будуть травку родили;<br />
жнець ту сяде і епічне,<br />
бідні душі пом'яне...

1915