Галина КИРПА
ПОЕЗІЯ ЖАР-ПТИЦІ НА ЯБЛУНЯХ
КАЗКА Колись цвіркуни
були птахами й жили
на яблунях.
Їх звали тоді
Жар-Птицями.
А коли Жар-Птиці
щоліта
летіли у вирій,
то лишали на яблунях
метеликів.
І — уявляєте?! —
тоді метелики
завжди доживали
до своєї
старості! СИДЯТЬ ЯБЛУКА Отам, у траві травучій,
сидять яблука.
Їхні серденька-зернятка
перестукуються,
перегукуються:
— Еге, холодно?
— Еге, мокро?
— Хто нас знайде?
— Хто нас підніме?
— Хто нас умиє?
— Хто нас погладить?
— А хто нас з’їсть? ВЕЛИКА ЗІРКА І МАНЮНЯ Велика Зірка до світанку
дивиться
у глибоке озеро,
ніби в люстро.
А її доня —
Манюня Зіронька —
минає галявки хмар,
заглядає
до мене у віконце
й питає:
— Чи гарна я? ГНІЗДО ВЕЧОРА У Вечора — гніздечко на тополі.
Там цілий день сплять
жовтоокі вечорята.
А виспляться —
то пурхають на небо
і зіронькам світити помагають,
бо очі в них —
ліхтарики безсонні.
Гніздо порожнє і холодне
на тополі —
то ще не повернулись
вечорята. ЛІТО ВИЙШЛО НАДВІР — Алло? Це Літо?
— Ні, — кажуть мені у слухавку.
— Літо вийшло надвір.
— А коли буде вдома? —
допитуюсь я.
— Не скоро,
хіба що ввечері.
А що йому передати?
— Нічого, дякую.
А де його можна знайти?
— Біжи на сонячні луки, —
кажуть мені у слухавку, —
воно там цілий день
дає метеликам уроки танців,
пташкам — уроки співу,
а квітів
навчає чепуритися. РУДЕ ЛИСЕНЯ Літо у серпні схоже
на руде лисеня —
бігає лісом
і нюхає спілу ожину. Або —
приміряє капелюшка
найбільшого мухомора
й крадеться до лісового люстерка
подивитися, чи личить.
А як побачить, що личить,
то посадить на капелюшок
ще й метелика
і тішиться тим доти,
доки пробіжить мимо
справжнє руде лисеня,
зачепить хвостом капелюшка,
змете з нього метелика
і гайне стежкою
просто в Осінь. ПОРА РОКУ ДОЩ Ця пора року
називається Дощ.
А та хмара зветься
Бабега.
Ти про це ніде
не вичитаєш,
бо нового підручника
з природознавства
ніхто ще не написав. ДЕРЕВО ПЛАЧЕ Дерево плаче тоді,
коли падають холодні дощі
і воно мерзне на протязі. Дерево плаче-плаче:
немає на нім сухого рубчика,
йому ні в що й перевдягнутися,
бо Осінь йому —
як мачуха,
чисту сорочку дає раз на рік,
та й то навесні.
Пожалійте, холодні дощі, те дерево,
що плаче.
Не дайте йому в сльозах
зустріти зиму. МОРОЗ УСІ КВІТИ ПЕРЕЦІЛУВАВ Айстра личко своє ніжне
підставила красеню Морозу —
а мо’, поцілує? Поцілував Мороз Айстру,
аж похилила вона голівку
до самого долу. Поки Мороз усі квіти перецілував,
то лишився сам як палець —
хто його пожаліє? Накинувся Мороз на дерева й будинки,
а тоді — на високі хмари,
та й ну їх трусити, мов груші. І навалило стільки снігу,
що поховало геть усі квіти,
які Мороз перецілував, —
ніби ніколи нічого й не було. ЗИМА З ЛІТОМ СТРІЧАЮТЬСЯ Зима вбирала Землю
лише у білу сукню.
Знімай тепер білу сукню,
Земле,
вбирайся в зелену —
бачиш:
Зима з Літом стрічаються.
Нехай твоя біла сукня
провітрюється на хмарах білих
до нових снігів.
Нехай стара баба Зима
сидить собі на печі
та наминає свої льодяники,
так як я маківники,
а панна Літо тим часом
сплете собі віночок
із підсніжків,
пролісків
і рясту.
Той віночок дуже личитиме
до твоєї зеленої сукні,
Земле! КНЯЗІВНА НА ВЕСНУ Кульбабка з самого ранечку
старається
пригарнити наш двір.
Оберімо її князівною
на цілу весну! ВЕЛИКІ ЛЮСТРА Сидить собі мурашка,
не зводить погляду з роси
й радіє,
що ще є на світі
такі великі люстра. СТАЛА ОСІНЬ Стала Осінь,
прислухається:
то хто
гіллячкою сухою
тишу проколов? ВЕЧІР Вечір —
це чорнобривець,
що й при місяці
ще пахне сонцем. НІЧ НЕ ЗАБЛУКАЄ Ніч сьогодні не заблукає —
вона ходить із місяцем-
ліхтарем.
А зірки присвічують вербам
дорогу до річки. ПИТАННЯ — Що в тебе болить,
яблунько?
— А... нічого...
Тільки оцей листочок,
що не хоче падати. ЛЕЛЕКА БОЇТЬСЯ — Що тобі снилося,
брате лелеко?
— Снилося, що вирію немає,
що вже вдома —
як у вирію. ЗИМА ПОШКОДУВАЛА Зима вернулася
і враз пошкодувала:
прийти прийшла,
але ж ніхто
не жде! ДОЩ НОГИ ПРОСТЯГНУВ Стомився Дощ
і сів у нас на ґанку,
а свої довгі ноги
аж до Єгипту, мабуть,
простягнув. НЕБОМОВА Небо вміє говорити.
Його мова —
жайворонки,
соловейки,
лелеки,
журавлі,
ворони,
граки,
голуби...
Хіба можна перелічити всі мови,
які знає небо?! ЧОВЕН НАВЕСНІ Човен вигріває спину
проти сонця і марить,
ніби хвилі й хвиленята
лоскочуть йому боки
і сміються. ДВА РОКИ ПОСПІЛЬ Два роки поспіль
наш приблуда-кіт
жив на дві хати.
Йому позаздрив би
і сам Пан Коцький. ВСІМ ВИДНО ЯБЛУЧКО Вітер зірвав із яблуні
найспіліше яблучко,
сів собі на моріжку
та й бавиться. Всім видно яблучко,
а я бачу Вітра.