Григорію Савичу Сковороді присвячую * * * Уже світає, а ще імла...
На небі зморшка лягла.
— Яка зайшла ж мені печаль! Промінні заори воралися у хмари.
Чую — фанфари!
— Яка зайшла ж мені печаль... Ой не фанфари то, а сурми та гармати.
Лежи, не прокидайся, моя мати!.. Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!
(Замість сонетів і октав). ОСІНЬ На культурах усього світу майові губки поросли. Осінь. По містах вже о четвертій — електричні ліхтарі. А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть. Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) — ачей ізнов до нас промовить. А листя падало. І голова на в'язах не держалась. Тоді — вкинулись в еклектику. Взяли трохи цегли і стільки ж музики. Думали — перемежениться... А листя падало. І голова на в'язах не держалась. На культурах усього світу майові губки поросли. АНТИСТРОФА Дорослі й семилітні: "Ой, яблочко, да куда котишся". Так. Народ у толоку, а поети в борозну. Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше менш талановитий за месії. ТЕРОР Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала: убивати гріх! — на ранок з простреленою головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться. Лежи, не прокидайся, моя мати! Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть? — не прокидайся, мати... Жорстокий естетизме! — й коли ти перестанеш любувати з перерізаного горла? — Звір звіра їсть. АНТИСТРОФА Аероплани й усе довершенство техніки — до чого це, коли люди одне другому в вічі не дивляться? Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма. <.p> Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі,
сірі,
блакитні... ЛЮ Сплю — не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю. І раптом якось повно! Люлі-лю... Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) — все згучить на О. — Не розумію. "Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!" — кричали з прапорами. Тепер тліють в землі. Ти кажеш — і я умру? Геть через усе життя прослалося леґато (гудок на заводі). Годі! Заголубій і на мою долю. Люлі-лю... І тільки пташка за вікнами: тріолями, тріолями! А як же краса? і невмирущість? — Пригадую (аж смішно): повік з тобою! — заприсягала кохана. — Очевидячки люди лише по духу енгармонійні. Бо всі трагедії й драми — врешті є консонанси. — Вставайте! — у місто вступила нова влада! Розплющую очі ("консонанси"). На стіні від сонця густорамне вікно як огнистий дієз. АНТИСТРОФА Іще й тоді, як над безмежною водою паслися табуни вітрів; — Іще й тоді, як гори затряслись, пореплась земля, а по шорсткій, гострій, як мечі, траві різні поповзли потвори — — Хмари, на сонці хмари гралися безтурботні. Ніжні форми дитинні! — витончені обриси! — кому вони були потрібні? Дикун, наївшися сирого м'яса, довго стежив за ними незрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку, подібну до будяка. НАЙВИЩА СИЛА — Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось і постукав двері. Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало небо. А над усім містом велизечний рояль грав... І зрозумів я — настав Великдень. АНТИСТРОФА Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху. Молюсь не самому Духу — та й не Матерії. До речі: соціялізм ніякими гарматами не встановити. РИТМ Kоли йде дві стурнких дівчині — ще й мак червоний в косах —
— десь далеко! молоді плянети! Пливуть. Струнчать. Атоми утоми — на світ, у світ із тьми! Танцюють, куряву збивають... Сонця стають у коло. А від майви по всесвіту всьому. Дві дівчині. АНТИСТРОФА Налила голодним дітям молока, — сама сіла та й задумалась... А по гладишці, мов з очей незрячих, сльози покотились. Одна швидше, вперед. А друга,
мов знехотя,
за нею,
слідом...
Дві дівчині. ЕВОЕ! Творці революції здебільшого лірики. Революція єсть траґічна лірика, а не драма, як то подейкують.
Евое! За плугом ходити наші нащадки готуватимуться не менш, як зараз готуються в балетній студії. І на людину. Що не вмітиме пісні, дивитимуться як на справжнього контрреволюціонера. Все на світі від примружених очей.
Евое! АНТИСТРОФА Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть. Хай вас називають творцями за шторами, сантименталістами... Хіба це так важно? У нас іще й досі попіл висипають не на город, а десь у куточок, під тин. ХТО СКАЖЕ Крапнув щось дощ — і всі асфальти у сисипному тифі... Молодий новеліст: — не хочу, не можу писати! Місто гнітить, життя нервує. Я мовчав. Поблизу десь бомба... Якби отак, знаєте, на село. Скупатись, по росі походити. "Бий саботажника!" — прочитав я на 'дному з плакатів. А за нами старчихи, простягаючи руки. — АНТИСТРОФА Трава росте, де захоче. Вітер шпурляє в калюжу наказ про мобілізацію. Молочка! — плаче дитина, а тут же й хліба за душею нема. Хто скаже: що єсть контрреволюція? ШОВІНІСТИЧНЕ Беруть хліб, угіль, цукор і так, немов до чарки, приказують:
— Ну хай же вам Бог посилає... та щоб ми ще не раз на вашій землі пироги їли.
А ми, позиваючи сусіда за межу, одказуємо:
— Дай, Боже, дай... Іноді так: небо ясне, а вода з стріх капле. АНТИСТРОФА Праві йдуть назад, але голову намагаються держати вперед. Ліві мчать уперед, але голову скрутили назад. Як не хваліть учення Христа, а все-таки й він на ослах їздив і приймав осанну. ІСПИТ Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки, колоші закачали...
— ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм скажіть: вони питають, чи єсть у нас культура! Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне. А навколо злидні — як гудина, як гич! А навколо землі, столочена, руда... Тут ходив Сковорода. АНТИСТРОФА Найглибший, найвеличніший і разом з тим найпростіший зміст, укладений на двох-трьох нотах, — оце й є справжній гімн. Без конкурсів, без нагород напишіть ви сучасне "Христос Воскрес". ПОРОЖНЕЧА Умиваюсь. Вода — мов металофони. Занавіска — вітер з прапорами! У дворі тополі і жінки.
— Ну кажу ж вам: місто кругом оточено.
— Ой світе мій!.. Зачинилось вікно. Ходить вода в глечику — віяло на стелі... — А це вчора робітники на заводах...
( — — — виразно чути канонаду). Буде дощ. АНТИСТРОФА Місто в мальованих плакатах: людина людину коле. Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на провінції погроми. Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі. КУКІЛЬ Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не жаль. ...Сіло собі край вікна, засунуло пучечку і рота, маму визирає. А мати лежить посеред улиці з півхунтом хліба у руці... Над двадцятим віком кукіль та Парсифаль. АНТИСТРОФА Грати Скрябіна тюремним наглядачам — це ще не є революція. Орел, Тризубець, Серп і Молот... І кожне виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила.
Своє на дні душі лежить. Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?