З окрушків
З окрушків
І<br /> Я не учився в кобзу грати,<br /> В німецькі школи не ходив<br /> За книжков вірші віршувати,<br /> Я не видав волоських див —<br /> Неук неукий Чорногір'я.<br /> До топірця, а не до ліри<br /> Рука мозольова здалась:<br /> У темний ліс, не на Парнас,<br /> Іди гулять, опришків сину!<br /> Іди з рушницею гулять,<br /> Доки від неї не загинеш,<br /> Доки твій званий кресний брат<br /> Не забере криваву зброю<br /> І не сховає враз з тобою!<br /> Кріс ти був батько, воля — мати,<br /> Зелений гай — і школа, й хата;<br /> І більше пісні ти не чув,<br /> Як ту, що чорний ліс ти гув!..
ІІ<br /> А ти кажеш, наша Музо,<br /> Що будеш витала?<br /> Амінь, амінь, пречистая,<br /> Велика, святая.<br /> Витай у нас, як то сонце<br /> По великій ночі,<br /> Нехай утрем дрібні сльози,<br /> Заплкані очі<br /> І на волю подивимся —<br /> Забудеться горе<br /> І дух новий в нас заграє,<br /> Як голубе море...<br /> І воскреснемо наново<br /> З тяжкої могили,<br /> Й нову пісню заспіваєм<br /> Новов добров силов.<br /> І вернеться наша воля,<br /> А може, ще й слава,<br /> І за кривду поспитаєм<br /> У братів лукавих.<br /> Із дижмов нам вертатимуть<br /> Кров нашу пролиту.<br /> Нас карали, катували —<br /> І ми будем бити;<br /> Всі котюзі по заслузі —<br /> Так ходить по свтіт!..<br /> А божий суд мусить бути<br /> Вовіки і віки.
ІІІ<br /> Душе ти моя — схаменись!<br /> До бога не тобі літати<br /> Тим комонем прудкокрилатим.<br /> Не стякнеш ти, не долетиш,<br /> А замордована упадеш<br /> І серед загалу пропадеш,<br /> Як серед степу той мотиль,<br /> Як та хмариночка у горах,<br /> Піску зеренце серед моря,<br /> Стебло солімки серед хвиль,<br /> Запорошиночка в безладді, —<br /> Так ти, душе моя, пропадеш!..
ІV<br /> Як то в світі докоротать<br /> Немилого віку?..<br /> Боже правий, боже добрий,<br /> Великий наш світе!<br /> Коли-сь дав ми іншу душу<br /> І інші дав груди,<br /> Чому не дав іншу землю,<br /> Не дав другі люди?<br /> Щоб на мене... О ні, боже,<br /> Ти нічо не винен,<br /> А та душа сама винна,<br /> Коли вона гине, —<br /> Чого пішла на облаки?..<br /> Душе нещаслива, —<br /> Тут бог казав пробувати,<br /> Тут наша могила,<br /> Не на небі!..
V<br /> Творці слава на небесіх<br /> Вовіки і віки!<br /> Він не водить, як кішечку,<br /> Стеблом чоловіка;<br /> Він дав йому волю,<br /> Він дав йому в живу душу<br /> Живущі глаголи<br /> І здорове, кріпке серце<br /> У здоровій груді.<br /> Не ховайте скарби ваші,<br /> Нерозумні люди,<br /> Не закопуйте у землю;<br /> Бо буде карати —<br /> І виросте в ваших домах<br /> Бур'ян серед хати.
VI<br /> Лети, думо, де думаєш,<br /> І не зупиняйся;<br /> Нехай собі беруть тіло —<br /> Від душі їм засі!<br /> Нехай собі беруть тіло,<br /> В кайдани окрутять,<br /> А дух божий вовік волен,<br /> Вовік неокутий.<br /> І не всадять його в пута<br /> Московські нерони,<br /> Не рознесуть копитами<br /> Всі татарські коні.<br /> А що срібло, а що злато?<br /> Беріть собі злато,<br /> А ми будем і без срібла-<br /> Золота багаті!<br /> Чисте серце, чиста совість —<br /> От наші пурпури;<br /> Ваша слава, ваша доля<br /> Мене не одурять,<br /> Як і його не одурили<br /> Ті помазані брехачі<br /> Від юності і до могили!<br /> Вни наробили колачів —<br /> Не коровайних, а зелізних, —<br /> Та муть, мабуть, сами їх їсти!
VІІ<br /> Молилася заручена:<br /> "О боже мій, боже!<br /> Виростай же мою красу<br /> В червоную рожу!<br /> Волію я роже-квітков<br /> В гаю процвітати,<br /> Ніж я маю за нелюбом<br /> Свій вік коротати.<br /> Прийде весна недобрая —<br /> Навесні ожию,<br /> А як піду за нелюба —<br /> Навіки загину".
VІІІ<br /> Коби червоную калину,<br /> Зеленою да жеребинов,<br /> Вже густо-густо обсадить,<br /> Щоб темно, як вночі, в ній було,<br /> А жалібниці ті зазулі<br /> Туда злітались гнізда вить...
ІХ<br /> Золоті зорі<br /> В облакоморі,<br /> Як білі вівці<br /> В голубих горах.<br /> Де той вівчар ваш<br /> Хмаров мандурє,<br /> Де він сю темну<br /> Ніч заночує?<br /> Чи в самбіровім<br /> Гаю-розмаю,<br /> Чи де дівчата<br /> В Зельмана грають,<br /> Чи де в цариці<br /> Донечка тужить?..<br /> Вірний мій друже!
Х<br /> Хто так високо<br /> Хмаров мандрує,<br /> Золотов трубков<br /> Вівці гуртує,<br /> І випасає,<br /> І завертає<br /> Ще й у требміту<br /> Грає та грає?..<br /> Раю мій, раю!..
ХІ<br /> Обертаюсь, — а ті літа,<br /> Ті молоді мої,<br /> Машерують за тамбором<br /> Цісарськов дорогов.<br /> А я стою та дивлюся,<br /> Та нищечком плачу,<br /> Та сивію, як той голуб...<br /> Сам не знаю, за що<br /> Вони мене покинули!..
ХІІ<br /> Місяцю-князю,<br /> Білий вівчарю!<br /> В золоту сурму<br /> По ночах граєш,<br /> Далеко видиш,<br /> Багато чуєш, —<br /> Де я цю нічку,<br /> Де заночую?<br /> Чи в Тегерані,<br /> В рожевім гаю,<br /> Де одаліска<br /> Перли збирає?..<br /> Я й сам не знаю!
ХІІІ<br /> Лети, душе моя, небого,<br /> Куда направилась літать;<br /> Лети — щаслива ти дорога!<br /> Та не збирайся лиш ступать<br /> На мороги самі лаврові,<br /> Бо доведеться на глогові<br /> Сто раз за десяти ступать.<br /> Полинь не мід солодкий пить!<br /> Співать — не у танку гулять!<br /> Тепер не так, як то бувало,<br /> Коли князі нас величали,<br /> З лицарями сиділи влад!<br /> Тепер — о доле ти змінчива! —<br /> Нема і глини на могилу<br /> Тому, що в раю лиш літає...
ХІV<br /> Понад славу нема добра<br /> В широкому світі!<br /> Без славоньки світ — як трунва,<br /> Коверцем не вкрита;<br /> Без славоньки світ — могила,<br /> Тякжго в ньому жити;<br /> Без славоньки лице в'яне,<br /> Серденько марніє;<br /> Без славоньки сонце пече,<br /> Пече, а не гріє!..
ХV<br /> А тії пророки, а тії світії,<br /> Що мир розсаджали, як пальмовий сад,<br /> Що сіяли правду, любов і надію, —<br /> Чи й тим в часоморю вовік пропадать?<br /> Не дай того, боже, бо того й немає!<br /> Поборники правди вовіки муть жить.<br /> Владики неправди — ті попропадають!<br /> Не бог їх, а люди самі муть судить,<br /> І йм'я їх прокляте задавлять в болото,<br /> Обкрутять проклоном, к нечистим пішлють;<br /> А праведні вдягнуть порфіри і злото,<br /> Правдати всю землю, розсуджувать муть<br /> Неправого з правим, тирана з рабами!<br /> І буде заплата, і будуть платить<br /> Не пеклом, а кров'ю, гіркими сльозами:<br /> Хто кілько розсипав — не тілько і пить!<br /> І всім буде кара, і всім надгорода!<br /> Криваві потоки не пусто ринуть...<br /> Не бог ме судити, а в руки народам<br /> Віддасть він страшний свій і праведний суд.
ХVІ<br /> Чому тоті наші пани, —<br /> Сам себе питаю, —<br /> Хтозна-куди гримаються<br /> Та людей шукають:<br /> То в Парижі, то в Лондоні,<br /> То у святім Ромі?..<br /> Ліпше, брате, не рипаться<br /> Та сидіти дома;<br /> Бо і тут їх достобіса,<br /> Ще більше, як треба, —<br /> І пузатих, і тузатих,<br /> І таких, що небо<br /> На грейцарі розпродують!..
ХVІІ<br /> У науці, у розраді<br /> України доля,<br /> А в залізні да у крові<br /> України воля;<br /> А у пісні голоснії<br /> України слава!<br /> Благословіть Україну,<br /> А я заспіваю.
ХVІІІ<br /> Без милого нема в світі<br /> Ніякого діла;<br /> Без милого світ, як гарешт,<br /> А хата, як трунва;<br /> Без милого життя — гробом.<br /> Пурпури, коруни<br /> Нащо здались без милого?<br /> Носіть їх здорові!..<br /> Одна вночі розмовонька<br /> З милим на розмові,<br /> Одна нічка-петрівочка, —<br /> Беріть собі злато!<br /> А кохання і без него<br /> Щасливе, багате!
ХІХ<br /> Як та доля невірная<br /> Топче наші квіти<br /> Свойов ногов залізною!..<br /> Що ж мусим робити? —<br /> Ту доленьку ні всилувать,<br /> Ані умолити!
ХХ<br /> Хто це летить із-за моря<br /> Комонем крилатим,<br /> Як біль, білим? — Вона! Вона!<br /> О, моє ти свято!<br /> Де ж то горе поділося<br /> З широкого світа?<br /> Де ж ті зими студенії? —<br /> Лиш квіти та квіти!.
ХХІ<br /> О боже мій, боже мій!<br /> Рожевого світа<br /> Лиш на хвильку, а потемку —<br /> Навіки, навіки!..
ХХІІ<br /> Довго — кажеш? О єдине,<br /> Ти лихо гадаєш!<br /> Ненадовго! І я знаю,<br /> І я, мила, знаю<br /> Ту дорогу, куди ти йдеш! —<br /> Ти йдеш у могилу!
ХХІІІ<br /> Оперед вікна я гадав<br /> Покласти два — лиш два, о боже! —<br /> Лиш два рядочки стократь-рожі;<br /> А по двору щоб парка пав<br /> І пишна-горда, бач, ходила<br /> Та срібне пір'ячко ронила.
ХХІV<br /> У кождого своя пара<br /> Та й своя порада.<br /> Зійшло сонце зо дна моря,<br /> Чорногора рада;<br /> Чорногорі — буйний вітер,<br /> А вітрові — луги!<br /> Посумують, поворкують,<br /> Як знані два други.<br /> А тим часом срібнорогий<br /> Квапить понад море<br /> До зіроньки вечірньої<br /> На любу розмову.<br /> Відморгнулись, обгорнулись,<br /> Пропали у гаю.<br /> А там явір черемшину<br /> На ніч підмовляє;<br /> Прихилилась, притулилась —<br /> Ніхто їх не чує...<br /> Лиш я сам-самісінький<br /> Сю нічку ночую.