Вже осені кругом передчуття…<br />
І павутиння срібно простяглося<br />
між саду віт. Упавши в небуття,<br />
пожовклий лист торкнув моє волосся,

немов шепнув: "Забудь, забудь про все,<br />
як я забув про те, що звем життям ми.<br />
Мене холодний вітер понесе<br />
і замете печальними снігами,

як і тебе — байдужий вихор літ,<br />
і знать ніхто, і знать ніхто не буде,<br />
що ти колись любив, співав цей світ<br />
і що тебе за це любили люди ".

Як тихо скрізь. Поволі гасне день.<br />
Але, як те, що знову він приходить,<br />
листком пожовклим з дерева пісень<br />
я не впаду у пам'яті народу.

1951