Втомилась доля й хоче відпочити,<br />
на тінь мою лягла утоми тінь.<br />
Кресала камінь зволожнів... То чим би<br />
я міг спинити клекіт голосінь

мого жалю, моєї Правди-суті,<br />
мого єства, що рветься на шматки?..<br />
На скелі розіп'ятий і прикутий<br />
безмірним злом я навхресть й навпаки.

А вухналі, що вп'ялися в долоні —<br />
лихі слова в безжалісному тоні.<br />
Вони — зими сторукої печать.

Стою, мов привид, на краю безодні,<br />
щоб канули в її глибінь холодну<br />
і там життя загублене почать.