Весни такої розквітають пензлі.<br />
І кольори… Предивні кольори…<br />
Час світлотіней, музики, поезії,<br />
Легких світанків і розквітлих рим.

І що такого, що дівча тікає<br />
Туди, де серце плавиться в огні?<br />
Смутна втікачка з маминого раю,<br />
За неї страшно, Господе, мені.

Вона домчить, вона таки прорветься<br />
Крізь всі заслони, згари, блокпости.<br />
Хто спинить лет закоханого серця,<br />
Обпеченого болем самоти?

І тільки вітер, і сліди гарячі…<br />
У небо наїжачені стволи…<br />
Схитнеться небо. Але тут не плачуть<br />
За тими, що у землю полягли…

Кохані очі в світовім розломі…<br />
І ще квітучий весняний покров…<br />
Не озирнеться. Не простить нікому<br />
Свою навіки втрачену любов.

Така весна… Розкрилля квітопаду,<br />
У мами дзбанок випадає з рук<br />
Під безкінечні хрипи канонади<br />
Пекельних градів і сліпих базук.

І попеліє брунька нерозквітла,<br />
І котиться завія вогняна.<br />
Уже світає. Та немає світла.<br />
В сніги вмерза розстріляна весна.

Наталя Дзюбенко-Мейс