Все залізло в кубельця, наїлось новин<br />
і поснуло. Лиш я на сторожі один.

Ні, таки не один — списа лагодить стиха<br />
наді мною на стелі стара комариха.

Стерво знає: для нападу — ліпше пітьма.<br />
І маневрами володіє стома,

щоб мене надурити, перетворити<br />
на родовище крови, щойно відкрите.

Промовляю молитву подяки. Свічу<br />
задуваю, лягаю, зітхаю, мовчу.

Із глибин світотвору, розгорнутих вгору,<br />
чути рівне дзижчання небесного хору.

Я занурююся в гіпнотичні сади.<br />
Я зриваю плоди, бачу зблиски слюди.

А в цей час комариха помпує крівцю,<br />
бензобаки наповнює живою міццю.

Я для неї — плантація наркоти,<br />
чи пивниця "Каґору", чи м'ясо мети.

А вона — захмеліла упирка-коханка.<br />
На світанку від неї — лиш цяточка-ранка.

Де поділась? Де травить добуту любов?<br />
Незрівнянна, чи вернеться знов — пити кров?<br />
15-31 серпня 1998 р. Львів