Возстала і лик закрила<br />
Десниця, набрякла гнівом...<br />
Вітри розгорнули крила<br />
І крикнули чорним Дивом.

Вирує, сурмить повітря,<br />
Насовують хмари — обри...<br />
Цинобри на спад — не відра,<br />
Проллялися цебри цинобри.

Здрижали стовпи й колони,<br />
Кладуть хмаросяжні мури<br />
Такі громохкі поклони,<br />
Що чола від них — на цури!

Вже холод у душах голих,<br />
Вже кроки у вас непевні?<br />
А це ж лише перший сколих,<br />
Це лиш ворухнувся древній!

1938