Про вовчу жадність всякий знає,
Бо Вовк під час їди
Кісток не залишає.
Та з них один зазнав біди:
Він кісткою чуть не вдавився.
Не може Вовк ні охнуть, ні зітхнуть;
Прийшлось хоч ноги простягнуть!
Та Журавель, на щастя, приблудився.
Отож-бо Вовк став знаками його манить,
В біді благає пособить.
І той свій дзьоб аж з головою
Встром...