Восени, наприкінці 40-х...
Восени, наприкінці 40-х...
І в церкві недобре, навіть на сповіді<br /> (випитує піп: "Кого вбив?", пастир).<br /> І в тебе недобре, навіть тоді,<br /> коли залишаємося удвох.<br /> Не можу тебе обняти,<br /> бо страшно скрізь і страшно,<br /> стоячи на такій землі,<br /> цілувати тебе.<br /> Добре тільки у стайні,<br /> коли доїш корову,<br /> а я даю сіна вівцям і ягнятам<br /> і довго дивлюся в їхні очі,<br /> бо тільки там залишилося щось лагідне, щось людське, щось материнське,<br /> тільки маржина ще вміє спати,<br /> як ми уміли, – хай спить,<br /> я постелю їй<br /> сухого листу з горища на стайні.<br /> Та враз від різкого крику дальньої птахи<br /> з рук падає кошіль<br /> і листя засипає тебе, літає навколо<br /> тебе, яворове листя, букове, багряне, золоте! відриває від цієї землі<br /> Піднімає тебе,<br /> разом із молоком,<br /> і я в страсі підхоплюю тебе на руки<br /> аж на горищі – я обнімаю тебе!<br /> Я тебе обнімаю.<br /> Я вперше зриваю з тебе одежу страху,<br /> і в ту ж мить нас одягає листя<br /> букове і яворове,<br /> яке літає і літає<br /> і не хоче з нами впасти і вмерти.<br /> Я люблю тебе тут, обціловую тебе в цьому листі,<br /> відціловую букове на грудях твоїх,<br /> яворове приціловую на твоїх очах,<br /> бо між нами й землею кривавою<br /> мирно спить маржина<br /> із людськими заплющеними очима,<br /> а над нами тихо співає<br /> букове листя і яворове,<br /> мила моя...
... Коли виводили із зав'язаними за спиною руками,<br /> забили голову його у яму,<br /> куди витікало все жолобком зі стайні.<br /> Притиснули важкими<br /> від осінньої грязюки чоботами<br /> і гримали доти, доки літав перед їхніми невиспаними очима<br /> яворовий, а може, буковий листок.