Вона несе мені малиннику<br />
і гасить ватри —

хто наврочив, мамо?

Лише її одну,

лише таку

я кличу обгорілими губами,

і руки простягаю на краю,<br />
й шепочу: "Довга, мамо, ця морока".<br />
Та ватру,

нею згашену,

доп'ю

до дна.<br />
Це п'ють здавен від злого ока.

Це п'ють із темним трунком заклинань,<br />
та згубний трунок слова

доки в мозку

шипить — мов кинута у воду — грань.<br />
Не здерти жару темного коросту.

Згоряють дрова у моїй печі,<br />
і мама грань бере.<br />
Не можна спати<br />
при ватрі цій.<br />
І страшно уночі,<br />
як заганяє іскри в воду мати.