Вона виростає, як буря, як шквал,<br />
Спадає мечем і пожаром,<br />
Вдаряє кордоном у груди навал,<br />
Нестерпним осліплює чаром.

Вона — як обіймів напруга п'янка,<br />
Як пристрасти хвиля жагуча...<br />
Та крицею твердне державна рука,<br />
Бо глянь: під вершиною — круча.

Лиш крок, лиш несхоплена хиба, як мить,<br />
Секунда полегші й перерви —<br />
І серце порожнявою загримить,<br />
Нитками потріскають нерви.

То ж хвилю на хвилю, удар на удар,<br />
Однаково .— сонце чи хмари.<br />
Бо влада це — серце. В ній доля і дар,<br />
І щастя пекуче, і кара.

20.06.1941