Вітре буйний, непощадний!<br />
Маєш силу ти велику:<br />
Через степ, діброви й море<br />
Дмеш і крутишся одвіку.

Як солому, серед лісу<br />
Дуба з коренем положиш;<br />
Я ж один стою нерушний, —<br />
Ти зломить мене не зможеш.

Ревучи, великі бурі<br />
Понад мною пролетіли,<br />
Та зігнути не зігнули, —<br />
Тільки серце надломили.

Студень дує округ його,<br />
Бо йому минуло літо;<br />
Чи воно розкошовало:<br />
Цвіт і корінь — все побито!

Що ж, воно й перегоріло<br />
І, як злото, чисте стало;<br />
Так зате його навіки<br />
Вкрило чорне запинало.

1881

Джерело: Бібліотека Кошового Писаря.