Вірші для Доні
Вірші для Доні
Вірші для Доні<br /> 1974–1984
Колискова<br /> Зорі ховаються, ніченька тане,<br /> Сонечко ясне встає із туману,<br /> Верби вмиваються росами чистими,<br /> Міниться обрій хмарками барвистими.
Все так чудово, все так спокійно,<br /> Всесвіт задумався — ласкаво, мрійно.<br /> "Горя немає, — шепоче зірниця, —<br /> То лише сниться… То лише сниться…"
1974 р.<br /> Снігова баба*<br /> Витала в небі мала сніжинка,<br /> Білокрилесенька янголина.<br /> Серед хурделиці-заметілі<br /> З неба злетіла, в наметі сіла.
Ішло дівчатко яснооке,<br /> Зліпило сніжку крутобоку.<br /> Упала сніжка з рук дитини,<br /> Та й покотилася в долину.<br /> А по дорозі снігу-снігу<br /> Навертюхалося в тому бігу.<br /> Була сніжинка — тепер бабище,<br /> Пухка потвора, снігомарище.
З вугілля очі, рот і вуха,<br /> Відро помийне для капелюха,<br /> Із моркви ніс, мітла для сміху,<br /> На глум дорослим, малим — на втіху.<br /> Зима лютує, тріщать морози,<br /> У серці баби холодні сльози.<br /> Ночами бабу кличуть зорі<br /> У небо ясне, у даль прозору.
Як з її тілом здолать тяжіння,<br /> Гидкого збутися чортовиння —<br /> Нехай бере собі, хто хоче,<br /> Відро помийне, з вугілля очі, —<br /> А їй би тільки простори ясні,<br /> Кружляння в небі, політ прекрасний!<br /> А я дивлюся, а я сміюся:<br /> — Не плач, бабище, не плач, бабусю!<br /> Засяє сонце, весна прилине,<br /> Тебе підніме у небо синє,<br /> І ввійдеш ти в легку хмарину.<br /> У білокрилу янголину,<br /> Минуть морози, дитячі глуми.<br /> Холодні ночі, похмурі думи.<br /> Тебе чекають простори ясні,<br /> Кружляння в небі, політ прекрасний.
1974 р.<br /> Пісня*<br /> Розцвілася квіточка, розцвілася,<br /> Та багряним полум’ям зайнялася.
Полюбили квіточку буревії,<br /> Розпалили в серці їй пісні-мрії.
Тріпотіла квіточка, пломеніла,<br /> В сонячному промені вся згоріла…
Впало з серця квіточки сім’я-зерня<br /> Поміж темні зарості, поміж терня.
Ой, не спіте, людоньки, ой, не спіте!<br /> Зернятко дрібненькеє віднайдіте!
Бо Весна полум’яна як надійде —<br /> Квіточка багряная вже не зійде…
1975 р.<br /> * * *
Поміж горами хатинка,<br /> Далі — кручі і долинка…<br /> Тихо, тихо<br /> Вечір лиха<br /> В голубе вікно…<br /> Щось мигнуло,<br /> Спалахнуло,<br /> Світиться вікно…<br /> Ніби квітом<br /> Самоцвітом<br /> Світиться воно…
Усміхнулася хатинка.<br /> А в хатиночці — дитинка…<br /> Та розумно<br /> Тиходумно<br /> Дивиться у ніч —<br /> Хтось там ходить,<br /> Вічно бродить,<br /> Не змикає віч,<br /> Розсіває<br /> Зерна в гаю<br /> І відходить пріч…
Йдуть тумани у долинку,<br /> Ніжно пахне материнка…<br /> Поринає в сон дитинка…<br /> Тихо, тихо<br /> Вечір диха<br /> В голубе вікно,<br /> Виглядає<br /> Із безкраю<br /> Ще когось воно —<br /> Хто блукає<br /> В Диво-краї<br /> Вже давно… давно…
25 жовтня 1979 р.<br /> Доня у вікні<br /> У віконце доня<br /> Дивиться мала,<br /> Квіточка-долоня<br /> Тулиться до шкла.<br /> Доки жити буду.<br /> Навіть хай віки —<br /> Знаю — не забуду<br /> Ніжної руки…<br /> Ніби пташенятко,<br /> У віконці ти.<br /> До тієї хатки<br /> Буду вічно йти…<br /> Там моє кохання,<br /> Там мій Диво-Храм…<br /> Зоряне світання<br /> Розквітає там…<br /> З будь-якої долі<br /> Я вернусь туди.<br /> Днями і ночами<br /> Ти мене зажди.<br /> А в таємну днину<br /> Під твоїм вікном<br /> Зацвіте калина<br /> Небувалим сном,<br /> У вікно постука,<br /> там, де ти стоїш, —<br /> і простягне руку:<br /> — Доню, ти не спиш?<br /> То вставай, дитино,<br /> Та виходь надвір,<br /> Я тебе зустріну<br /> Під промінням зір…<br /> Білий цвіт калини —<br /> То моя любов,<br /> Що у цю хатину<br /> Прагнула ізнов,<br /> Що з’єднала в миті<br /> Душі і серця…<br /> Вічно буде жити<br /> Мить свята оця —<br /> У віконці Доня…<br /> Дивний зоре-Храм…<br /> Квіточка-долоня<br /> Шле привіт вікам…
14 березня 1980 р.<br /> * * *
Візьму Доню у долоні,<br /> Обніму — і полечу,<br /> Вдалині, в небеснім лоні<br /> Нову зірку засвічу.
І скажу: — Ти господиня<br /> Цього світу і твори,<br /> Ця планета — повна скриня<br /> Птахів, бджілок і рослин.
Порядкуй же в цій оселі<br /> Так, щоб жоден не страждав,<br /> Щоб усі були веселі<br /> І ніхто не сумував!
Доня пальчиком торкає<br /> Нову голубу Зорю,<br /> І тихенько наслухає<br /> Те, що я їй говорю…
В оченятах — чиста віра,<br /> На вустах — любові знак…<br /> В цього світу — добрий вирій,<br /> Славна доля!<br /> Буде так!
3 квітня 1980 р.<br /> Мама і доня<br /> — Звідки прийшла я, матусю, до тебе?<br /> Де я до того була?<br /> — Сяяла, доню, зіркою в небі,<br /> Квіткою в лузі цвіла.
Мам із татусем тебе нашептали<br /> Трави шовкові в полях,<br /> Нам соловейки тебе наспівали<br /> У придніпровських садах…
Неба глибинність, ніжність ранкова,<br /> Літня гроза, супокій —<br /> Все це впліталось, як в пісеньці слово,<br /> В доні коханій моїй!
В очках у тебе — обшир чудесний,<br /> В дотику — сила вітрів,<br /> В голосі — ніби дзвіночки небесні,<br /> Пташок закоханих спів.
Ми із татусем лише сплітали<br /> Той дивовижний вінок,<br /> Котрий для тебе давно готували<br /> Промені дальніх зірок.
Тож збережи, моя доню ласкава,<br /> Всі ті дарунки в житті.<br /> Світу на радість, людям на славу —<br /> Квітоньки серця святі!..
1 серпня 1980 р<br /> * * *
У думах броджу довкола<br /> Вашої любої хати,<br /> І маю одну лиш волю —<br /> У вікна її заглядати…
Дивлюся на милі лиця,<br /> Торкаюся їх незримо,<br /> І знаю, що це мені сниться,<br /> І сон той проходить мимо…
Та ні! Не проходить — груди<br /> Наповнює зустрічі диво…<br /> Я знаю — розквітне, буде<br /> Омріяна мить щаслива…
10 листопада 1980 р.<br /> * * *
Диво сиве<br /> Йде по ниві…<br /> Я до Дива,<br /> А воно —<br /> Лише видиво<br /> Щасливе —<br /> Місяць світить у вікно…
Прокидаюсь<br /> І караюсь…<br /> Хочу знову<br /> На той лан,<br /> Там, де Диво<br /> Ходить сиве,<br /> Там, де Діва<br /> Уродлива,<br /> Там, де зоряний туман…
Все можливо<br /> Там, де Диво, —<br /> І політ,<br /> І зореліт…<br /> Уродлива<br /> Кличе Діва,<br /> Сиве-сиве<br /> Кличе Диво<br /> У новий казковий світ…
Нитку сну<br /> Мережану<br /> Я підтримую, пряду,<br /> На чарівному лану,<br /> Моя Діво,<br /> Любе Диво,<br /> Поспішаю, вже іду…<br /> Я знайду тебе, знайду!
1 січня 1981р.<br /> Сон<br /> Біля чудо-хатки, біля тих вікон<br /> Розцвіте фіалково легендарний сон…<br /> Хай тобі він шепче у весняні дні:<br /> Я спішу до тебе наяву і в сні.<br /> Промайне розлука, як єдина мить,<br /> Хай лише у серці Сон-трава горить…
2 березня 1981р.<br /> Метелик<br /> — Метелик! Летиш ти куди?<br /> — Не знаю я слова такого,<br /> Я вдома усюди, завжди,<br /> Для мене всі миті — обнова!
То вічність і мить — то одне,<br /> Бо є, і було, і грядуще<br /> В обіймах тримає мене,<br /> У пестощах промінносущих…
— Метелику! Віснику миті!<br /> Чи можна до тебе в політ?<br /> — Як станеш із радістю злитий,<br /> Тоді мій відкриється світ…
Бо Радість — то любощі гри,<br /> Без простору, часу і цілі,<br /> Дарунки Святої Гори,<br /> Що світові незрозумілі…
5 травня 1981 р.<br /> Щедрівка<br /> І дорослих, і малечу<br /> Привітати хочу знов я:<br /> Добрий Вечір! Щедрий Вечір!<br /> Добрим людям на здоров’я!
Засіваю щире зерня<br /> На усі рясні усюди,<br /> Щастя й радість хай повернуть<br /> В хату всім на світі людям.
Хай радіють разом з нами<br /> Кожна квітка, кожна зірка,<br /> Хай не прийде навіть снами<br /> Те, що в серці зріє гірко!
Хай душа прошепче речі,<br /> Тихі, без багатослов’я:<br /> Добрий Вечір! Щедрий Вечір!<br /> Добрим людям на здоров’я!
13 січня 1982 р.<br /> Хмаринка<br /> — Слухай, Хмарино<br /> Моя білокрила,<br /> Дай мені легкості,<br /> Моці і сили.
Хочу полинути<br /> Вслід за тобою,<br /> Весело гратися<br /> З хмарок юрбою.
— Дівчинко люба,<br /> Дівчинко мила,<br /> Треба для цього<br /> Не моці і сили, —
Треба безжурності<br /> І забування,<br /> Треба безжальності<br /> До розлучання,
Бо якщо спогад<br /> В серденько вколе,<br /> Знову впадеш ти<br /> З неба додолу…
20 липня 1981р.<br /> * * *
Небо, як нива,*<br /> Зорі, мов зерна,<br /> Радує дивом<br /> Простір химерний…<br /> Що там, в безодні,<br /> Всіяній чудом?<br /> Все, що завгодно,<br /> Стукає в грудях.<br /> Стукає серце<br /> В ребра темниці,<br /> Ніби відерце<br /> В диво-криниці.<br /> Вирватись хоче<br /> В ирій далекий,<br /> В буряні ночі,<br /> В зоряний клекіт.<br /> Так воно й буде.<br /> Так воно й сниться!<br /> Землю розбудить<br /> Казка-зірниця…
1 березня 1984 р.