Вільха
Вільха
ВІЛЬХА<br /> У небі лопотить пташиний грай<br /> Та не пора прощального обліту.<br /> Палахкотить від спеки небокрай,<br /> Пропалини сумні в густому вітті.
Ще середина літа, підожди!<br /> Таке життя. Усім тепер непросто<br /> В осерді втрат і лютої вражди<br /> У неба відвойовувати простір.
Наперекір всьому цвісти, рости,<br /> Шукати в росах прохолодну втіху.<br /> У твоїх кронах – пристрасть висоти<br /> Та мудрість у корінні, сива вільхо.
Вільшаник вже поблід, сумує гай.<br /> А шишечки дзвенять в посохлім вітті.<br /> Я об сльозу спіткнусь: не покидай!<br /> То маківка лише стрімкого літа.
Листок пожовклий наче голий нерв,<br /> Нараз усе спиняється на грані…<br /> Таке бува не тільки між дерев –<br /> Передчуття дочасного смеркання.<br /> .
Наталя Дзюбенко-Мейс