Видно, на роду мені назначена...
Видно, на роду мені назначена...
Видно, на роду мені назначена<br /> Та печаль з переходом в любов.<br /> Мезозой… весняна Русь… козаччина…<br /> Звідки вийшов і куди прийшов.
Мед солоний осені вечірньої<br /> І кропивний сік щолітніх злив…<br /> Видно, на роду мені з повір’ями<br /> Біль білити пращурами слів.
Юним льодом пуповини спогадів<br /> Різати й колиску колисать.<br /> В жінку вірить більше, аніж в Бога тут,<br /> Ту, що не воскресла від розп’ять.
Кулями весну будити в яблунях,<br /> Ту весну, що, як війна, стара.<br /> Що ж… по світу і по цвіту я блукав,<br /> Наче нерв блукаючий Дніпра,
По якому у дитинстві сонячнім<br /> Бігав без апостолів Перун,<br /> І калини підлітали, стоячи,<br /> Небо запустивши під кору.
Звиклі до кохання й революції,<br /> Соку в жилах, крові у цвіту,<br /> Що пташиним голосом проллються<br /> В тишу золотіюче святу.