вічними не будемо ніколи<br />
мертвими не станемо навіки<br />
осінь як останню непокору<br />
збережуть поети і каліки

дощ як перестояне мовчання<br />
вкриють до зажмуреної жмені<br />
тільки голоси немов прочани<br />
сухо обійматимуть легені

тільки до корозії дозрілі<br />
кашлем вириваючись понурим<br />
будуть як мурахи жити в тілі<br />
створюючи мову крізь фістули

мова кара — їй потрібен отвір<br />
страх і бог оскома і спокуса<br />
золотих дощів нічні полотна<br />
усмішки держава світло-руса

осені наврочена крамола<br />
сонця перестояного ліки<br />
і вона залишиться ніколи<br />
і вона просочиться — навіки