Верстаю шлях — по вимерлій пустелі...
Верстаю шлях — по вимерлій пустелі...
Верстаю шлях — по вимерлій пустелі,<br /> де мертвому мені нема життя,<br /> за обріями спогаду — оселі<br /> ті, до котрих немає вороття.<br /> А все ж — бреду, з нізвідки до нікуди,<br /> а все ще сподіваюся, що там,<br /> де кубляться згвалтовані іуди,<br /> мале є місце і моїм братам.<br /> Побачити б хоч назирці, впівока<br /> і закропити спраглий погляд свій.<br /> Зміїться путь — вся тьмяна, вся глибока,<br /> і хоч сказися, хоч збожеволій.<br /> Бо вже не я — лише жива жарина<br /> горить в мені. Лиш нею я живу.<br /> То пропікає душу Україна —<br /> та, за котрою погляд марно рву.<br /> Та є вона — за міражів товщею,<br /> там, крізь синь-кригу світиться вона —<br /> моєю тугою, моєю маячнею<br /> сумно-весела, весело-сумна.<br /> Тож дай мені — дійти і не зотліти,<br /> дійти — і не зотліти — дай мені!<br /> Дозволь мені, мій вечоровий світе,<br /> упасти зерням в рідній борозні.