Верхи й ліси вже хтось нашепотів<br />
своїми віршами…

Не шумом вічним

я сповнений, а спійманий на відчай<br />
незнаним гулом і слідами слів.

Його не чую ще, але гілки<br />
уже відхилені – пройшов між ними.<br />
Ми ще не вороги й не побратими.<br />
Стежок нема ще в нього.

Навпрошки

ось повійнуло – по душі якраз!

Ще перед зором. Вже і за плечима.<br />
Зацькованими, білими очима<br />
шукаю пастку в дебрі, а не лаз.