Ми тропи хевсурські й хевсурів минали<br />
І майже пройшли сьогобічні хребти.<br />
Узавтра здолаєм той бік перевалу,-<br />
Це легко сказати, та важко пройти.

Десь би спинитись. Ми втомлені й хмурі.<br />
Темніє. На стежці не видно й на п'ядь.<br />
Ночівля — в Хахматах1, в Аладаурі.<br />
Господаря нашого Кудіа звать.

Він просить гостей на покрівлю плескату.<br />
Прослав бараницю. Горілки налив.<br />
Про давнє гніздище героїв — Хахмати —<br />
Повільну й поважну нам повість повів.

Прийшов один Хвтисо, і Хвтисо звавсь другий,<br />
Ще Хвтисо і третій з цих дивних гостей.<br />
Відходило сонце за гору до пругу,<br />
Неначе тікаючи геть од людей.

Край неба зубчасті бескиди і скелі<br />
Завихрились вгору й застигли умить.<br />
Стрімчаста тропа, обійнявши оселю,<br />
Шугнула до річки, де рінь гугонить.

Чоло, пошрамоване в битвах, підперши,<br />
Розказує Кудіа про давнину<br />
Фортеці Хахматської. Входить тепер же<br />
Лише тишина в її древню стіну.

"Чи добре ведеться вам, люди з долини?<br />
Як ваші отари? Та як череда?" —<br />
Спитає він раптом, і поглядом скине,<br />
І ближче на лаву до нас підсіда:

"Хотів би я стати шофером, та навіть<br />
Не знаю, що треба робити і вчить.<br />
Не хоче більш серце в незнайстві коржавіть.<br />
Яка в нас наука? Рушниці й мечі".

Вже тіні останні проходять над гаєм,<br />
Темніють і міняться барви землі,<br />
І сонячний промінь один застрягає,<br />
Мов зламаний кінчик стріли, на шпилі.

Ви зважте, чого оцей Кудіа хоче!<br />
Хевсур, що зростав між гірських верховин,<br />
Покинути рветься зелені узбоччя<br />
І стати шофером вирішує він.

Машиною мчать по долинах... І долю<br />
Свою зневажає людина узгір,<br />
І прагне все дужче і тужить до болю<br />
У мріях про міста завихрений вир.

Та глибше вдивитися в душу хевсура —<br />
Правує душею владущий адат.<br />
"Ти що про шофера балакаєш? — хмуро<br />
Запитує Хвтисо: — Шофер — до Хахмат?"

"Шосе в Хевсуретію ввійде захряслу.<br />
Повинно й хевсурам належать життя.<br />
Ми наше багатство єдине — ми масло<br />
В долини звезем по широких путях.

Збудуємо школу тут, бібліотеку,<br />
Газету придбаємо. Нині не час<br />
В руїнах сидіти! Адже ж недалеко<br />
Воєнно-грузинська дорога від нас..."

Зловісно задумався третій із Хвтисо,<br />
Свого хвилювання ніяк не схова,<br />
І раптом встає він, метнувши, мов списа,<br />
В нас погляд разючий і люті слова:

"Даремно розводите лжу осоружну!.."<br />
І руку — до піхов з мечем бойовим,<br />
Та Кудіа скочив, завзятий і мужній,<br />
І Хвтисо спинились утрьох перед ним:

"Це ж гості! Неначе Важа, наші гості<br />
Опишуть лад-побут хевсурських країв..."<br />
Всі сіли поштиво і пили, і для тостів<br />
Уже й не стачало заслужених слів.

Три втишені Хвтисо, кружляючи вина,<br />
Здоровкали нас, і ми вкупі клялись<br />
Незрушним союзом узгір і долини,<br />
І пісню неструнко підносили ввись.

Село, мов послідом замащене, влипло<br />
До скелі й повисло пташиним гніздом.<br />
Майбутній шофер, щось буркочучи хрипло,<br />
Сидів у руці із мечем і щитом.

З покрівлі не видно навколо й узбоччя.<br />
Бескиддя зникають,— їх тьма поглина.<br />
Ріка так напружено в скелях гуркоче,<br />
Мов задуми Кудіа знає вона.

Лягти — і пірнути в сновиддя понурі.<br />
Осад весь у тиші снотворній завмер.<br />
Нам тихо повторював Аладаурі:<br />
"А все-таки вийде із мене шофер!"

1932

1 Хахмати — селище в Хевсуретії (гірський район Грузії).

Перекладач: Микола Бажан