В зимовий день повертаюсь<br />
до своєї старої хати в горах

З очей моїх втомлених<br />
ще не зітер я сльози?,

Ще пил на одежі чиновницькій<br />
отьмарює взори.

Єдину стежину<br />
обплутали пліті лози?,

У небі високому<br />
сяють засніжені го?ри.

Вже листя опало,<br />
гуде під ногами земля,

І хмари завмерли,<br />
і вітер віщує негоду.

Бамбук молодий<br />
піднімає зелене гілля,-

Дерева старі<br />
погнили і попадали в воду.

Собака прибіг і загавкав,<br />
напевно, з села.

Давно вже замшіли<br />
Руїни моєї хатини.

З розбитої кухні<br />
фазан полетів, як стріла.

Плач мавпи старої<br />
нагадує голос дитини.

А птаство мовчить,<br />
не щебече на голих гілках,

Звірюжки якісь<br />
протоптали сліди біля хати.

Книжки розгортаю —<br />
вже міль розплодилась в книжках,

Під ліжком моїм<br />
завелися малі мишенята.

Слід жити по правді —<br />
вся мудрість у цьому, вся сіль.

Про світ я замислююсь,<br />
і про життя та людину.

Якщо доведеться<br />
рушати мені і відціль,-

Я краще навіки<br />
живий схоронюсь в домовину.