В оборону хліба
В оборону хліба
Юначе мій, чиєїсь мами сину,<br /> Зодягнений на джинсовий мотив,-<br /> Я вже завмер, коли ти... півхлібини<br /> "В дев'ятку" натреновано вгатив!
Солоним потом заливає спину...<br /> Футбол, як бачиш,— не солодка гра!<br /> Перепочинь. Та поговорим, сину.<br /> Бо є про що. І — вже давно пора.
Я просто, не домішуючи меду,<br /> Скажу:<br /> коли ти замахнувсь ривком<br /> Ударить хліб,<br /> твоя весела кеда<br /> Мені під серце влучила носком.
Ти вдарив так,<br /> що потемніло в оці,<br /> І по державні крайні рубежі<br /> У всіх, що пухли в сорок шостім році,<br /> Від жаху похолонуло в душі.
І у батьків, які на полі ратнім<br /> Ділили хліб, мов долю у бою,<br /> Відкрилися старі солдатські рани,<br /> І заболіли в смерті на краю.
І в матерів, коли ти через луки<br /> Котив хлібину, як футбольний м'яч,<br /> Так застогнали, затужили руки,<br /> Немов по них ти потоптавсь навскач.
Ми всі із хліба виростали, сину,<br /> Із праці себто — чуда із чудес,-<br /> Яка нас охрестила на Людину,<br /> Піднявши з чотирьох до піднебесь.
Нас кликав хліб на добре, чесне діло<br /> До братнього, трудящого коша.<br /> Ми в нім шануємо не тільки тіло,<br /> У нім народна світиться душа.
І я тобі сказати чесно мушу:<br /> Ти можеш лущить м'яч, немов горох,<br /> Але коли вже замахнувсь на душу,-<br /> Дивись, щоб не спіткнувсь... на чотирьох!