***<br />
В гаківниці важких холодів –<br />
Голос свічки, крихкий, невпокорений.<br />
По воді, по гряді, по звізді…<br />
Ту струну можна вирвати з коренем.

І позбутися марних тривог<br />
Бо і так потопельне суденце.<br />
…Кажуть можна прожити за двох,<br />
Якщо навпіл розкраяти серце.

Тільки хвиль я вже не зупиню,<br />
Позбиралися хмари шалені,<br />
Золота насінина вогню –<br />
Це усе, що лишилось від мене.

Завсігди невпопад і невлад<br />
В шум буденний вплітаються луни –<br />
То несуть мене знову назад<br />
Роздратовані сиві тайфуни.

Навіть погляду не відвести…<br />
Я німію у спалахах болю<br />
Бо за руки беруться хрести,<br />
Виплітаючи хрестиком долю.

Серце стільки не здужає втрат,<br />
Стільки згуб в часових перегонах.<br />
Безкінечно журний зорепад<br />
Пропікає замерзлі долоні,

Додаючи терпкого жалю<br />
В цій крилатій часу завірюсі.<br />
Засумую – тому що люблю,<br />
І тому, що люблю, усміхнуся…

Наталя Дзюбенко-Мейс