Утрьох
Утрьох
Славкові,<br /> що з квартири сорок,<br /> велосипед<br /> купили вчора.
Він зразу<br /> в двір його потяг,<br /> прудкого та дзвінкого,<br /> все хизувався ним,<br /> та нас<br /> не підпускав до нього.
Просила Іра:<br /> — Славчик, дай<br /> проїду до паркану! —<br /> А він Ірині:<br /> — Не займай,<br /> бо дам —<br /> так враз одстанеш!
Просив Юрко:<br /> — Ну дай хоч раз<br /> проїду метрів двісті! —<br /> А він Юркові:<br /> — Ач, який!<br /> Свого купи та їзди!
І я просив.<br /> Та він:<br /> — Моє! —<br /> І нам кататись<br /> не дає...
Ну й що? Нехай!<br /> А ми зате<br /> утрьох<br /> в кіно ходили?<br /> утрьох<br /> у нашому дворі<br /> співали скільки сили,<br /> а потім<br /> грали у квача,<br /> аж поки вечір не почавсь.
А що Славко?<br /> Він сам-один<br /> сидів з велосипедом<br /> і вже кататись<br /> не хотів...
Отак йому і треба!<br /> Хай трошечки<br /> позаздрить —<br /> хай виправиться<br /> завтра!