Умираючий геній
Умираючий геній
Прийди, жадана! Знов не позве тебе<br /> Мій голос; мить прощання наблизилась.<br /> Чого шукав, знайшов я нині,<br /> I чаклування окови тануть.
Поглянь: істота красна, володарка<br /> Руйнує чари; довго і марно я<br /> Вглядався в кожен трон; нарешті<br /> Чую за ними отчизни поклик.
В глибу земної форми палає вже<br /> Потужно тайний пломінь — моє старе<br /> Єство: хай будеш ти жерцем і<br /> Спів повороту співай офірі.
Візьми ці віти, ними покрий мене<br /> I проти сходу пісню узнесену<br /> Співай, допоки сонце зійде:<br /> Двері прасвіту мені відкрити.
Покров, що слав мені аромат колись,<br /> По тому, злотний, в доли опуститься;<br /> Хто дише ним, в любові вічній<br /> Ревне клянеться княгині красній.