Українські візантійські очі —<br />
Як я знаю цей нещирий зір!<br />
В сонних рухах роблено-дівочих<br />
Ще прадавнє, вроджене: ясир.

Тільки там пекли буяння, врода,<br />
Запашний, як квіти степу, чар, —<br />
Тут — тавро калічного народа,<br />
Втіха ката й мати яничар.

Тільки там, видряпуючи очі.<br />
Як вовчиця, гинула в борні,<br />
Тут — рабиня, кожному, хто схоче,<br />
Дике тіло, що кохає гніт.

Дике тіло й мертву душу — Боже!<br />
О, який же чорний гріх споїв,<br />
Щоб віки, віки по бездорожжю<br />
Нести Вієм невидючий гнів.

1928