У таборі
У таборі
З вікна видніють із-під снігу дахи<br /> і з цегли в сажі виводи;<br /> з них лине дим, неначе чорні птахи<br /> або мов гуки череди.<br /> В кімнаті душно, і в повітрі висне<br /> накурений, тягучий чад,<br /> і хлопці, лежні, голосно навмисне<br /> говорять про масних дівчат.<br /> А я біля розпеченої груби<br /> схиляюся до ніг своїх,<br /> та що й кажу, шепочучи крізь зуби:<br /> — ,,Коли я вирєуся від них?"<br /> Я дома був, мов раб у Сіракузах,<br /> і Відень був мені не друг,<br /> і тільки давня українська Муза<br /> гляділа здалеку мій дух.<br /> Але тепер вже до чиєї хати<br /> її покличу я у кут,<br /> де не чекають дикі меценати<br /> на збільшовичений свій суд?<br /> Бо від розмов і димного наркозу,<br /> як від зміїного жала,<br /> зів'яв страждаючи у мене розум<br /> і глухне в обводі чола.<br /> І я вже і не знаю: чи за скелі<br /> хилити голову вітрам,<br /> чи освіжити думи невеселі<br /> водою з першого відра? . .
Але моя, Царице Превелика,<br /> не покидай мене, хоч ти,<br /> і в дерев'яних навіть черевиках<br /> наважся стежку перейти ...
Я жду тебе і в лісі, і у місті,<br /> і в селах, де шумлять сади,<br /> з одним бажанням, як завжди без вісти,<br /> ох, Музо рідная, прийди!